Чи існує абсолютна істина/універсальна істина?




Запитання: Чи існує абсолютна істина/універсальна істина?

Відповідь:
Для того, щоб зрозуміти, чи існує абсолютна/універсальна істина, нам слід почати з визначення істини. Згідно зі словником, істина визначається як «відповідність дійсності; твердження, що доведене або сприймається як правда». Деякі люди переконані, що істинної реальності немає – лише суб’єктивні погляди та міркування. Інші вважають, що абсолютна реальність або істина повинні існувати.

Прихильники однієї точки зору стверджують, що абсолютів, які визначають реальність, немає. Вони вважають, що все є відносним і, таким чином, фактична реальність не може існувати. Через це, в кінцевому результаті, немає жодних моральних абсолютів, жодного авторитету, на основі яких можна було би приймати рішення про те, що є позитивним, а що – негативним, правильним чи неправильним. Ця думка веде до «ситуативної етики» – переконання, що «правильність» чи «неправильність» залежать від ситуації. У такому разі, правильним вважатиметься те, що видається правильним у певний момент чи в певній ситуації. Етика такого виду веде до такої ментальності і такого способу життя, в яких правильним є те, що приємно чи зручно, а це, у свою чергу, справляє руйнівний вплив на суспільство й окремих осіб. Це – постмодернізм, що формує суспільство, де всі цінності, переконання, спосіб життя та істина абсолютно рівнозначні.

Протилежна позиція передбачає, що абсолютна реальність або стандарти, що визначають те, що справедливо, а що – ні, існують насправді. Таким чином, у залежності від цих абсолютних стандартів, дії можуть бути визначені як правильні або неправильні. Якщо б не існувало ні абсолютів, ні реальності, запанував би хаос. Візьмемо, для прикладу, закон тяжіння. Якби він не був абсолютним, то можна було б зробити один крок, і виявитися високо в повітрі, а наступного разу ви б навіть не змогли зрушити з місця. Якби 2+2 не завжди дорівнювало чотирьом, це призвело б до руйнівних наслідків для цивілізації. Закони науки і фізики були би позбавлені змісту, комерційна діяльність була б неможливою. Який би це був безпорядок! На щастя, два плюс два завжди дорівнює чотири. Абсолютна істина існує, і її можна віднайти і зрозуміти.

Заява про те, що абсолютної істини не існує, є нелогічною. Тим не менше, сьогодні багато людей підтримують культурний релятивізм, що заперечує будь-який вид абсолютної істини. Людей, які стверджують, що абсолютної істини немає, слід запитувати: «А чи абсолютно ви впевнені в цьому?». Відповівши «Так», вони зроблять абсолютне твердження, яке передбачає існування абсолютів. Тобто, насправді, твердження про відсутність абсолютної істини саме є абсолютною істиною.

Окрім проблеми внутрішньої суперечності, існує ще декілька логічних проблем, які слід вирішити, щоби повірити у відсутність абсолютної чи універсальної істини. Одна полягає в тому, що люди мають обмежені знання й розумові здібності і, відповідно, не можуть робити абсолютних заперечних тверджень. За логікою, людина не може сказати: «Бога немає» (хоча багато саме так і говорять) – щоб стверджувати це, вона повинна володіти абсолютними знаннями про весь Всесвіт, від початку і до кінця. Оскільки це неможливо, найбільш логічним формулюванням було б наступне: «Основуючись на обмежених знаннях, якими я володію, я не вважаю, що Бог існує».

Інша проблема полягає в тому, що відмова від абсолютної істини не витримує того, що підказує нам власна совість, наш досвід, і те, що ми спостерігаємо в реальному світі. Якщо абсолютної істини не існує, то, врешті-решт, немає нічого правильного або неправильного. Якщо щось правильно для мене, це ще не значить, що воно буде також правильним і для вас. Хоча поверхово цей тип релятивізму видається досить привабливим, даючи кожній людині можливість встановлювати свої правила у житті і робити те, що, на її думку, є правильним. Тим не менше, рано чи пізно правила однієї людини почнуть конфліктувати з правилами іншої. Уявіть, що трапиться, якщо я вирішу, що можу ігнорувати сигнали світлофорів, навіть якщо вони червоні! Цим я піддаю небезпеці життя багатьох людей. Або, можливо, я вирішу, що маю право обікрасти вас, у той час як ви вважатимете це абсолютно неприйнятним. Якщо не буде абсолютної істини, абсолютних стандартів того, що правильно, а що – ні, і все буде відносним, тоді ми ніколи не зможемо бути впевненими у будь-чому. Люди робитимуть те, що їм заманеться – вбивати, насилувати, красти, обманювати, шахраювати тощо, і ніхто не зможе сказати, що це – неправильно. Не буде ні уряду, ні законів, ні справедливості, тому що більшість людей не матиме права обирати і встановлювати стандарти для меншості. Світ без стандартів буде найстрашнішим місцем, яке ми лише можемо собі уявити.

З духовної точки зору, цей тип релятивізму веде до релігійного безладу, який передбачатиме, що не існує жодної вірної релігії, і немає правильного шляху для встановлення близьких стосунків з Богом. Саме тому сьогодні нерідко трапляються люди, які одночасно вірять у дві діаметрально протилежні релігії. Люди, які не вірять в абсолютну істину, дотримуються універсалізму, який навчає, що всі релігії – рівні, і всі вони ведуть до неба. До того ж, люди, які віддають перевагу цьому світогляду, будуть рішуче виступати проти християн, які вірять Біблії, коли вона говорить про те, що Ісус – «дорога, і правда, і життя», і що Він є найвищим проявом істини та єдиним шляхом на небеса (Івана 14:6).

Терпимість стала єдиною ключовою цінністю суспільства, єдиною абсолютною істиною і, відповідно, нетерпимість є єдиним злом. Будь-яке догматичне переконання – особливо переконання в існуванні абсолютної істини – розглядається як нетерпимість, абсолютний гріх. Критики істини часто говорять, що добре вірити в те, у що ви хочете, до тих пір, поки ви не спробуєте нав’язати свої переконання іншим. Але ця думка є переконанням в тому, що є правильним і неправильним, і його прихильники відверто роблять спроби нав’язати його іншим, порушуючи тим самим принципи, які вони відстоюють. Вони просто не хочуть нести відповідальності за свої вчинки. Якщо є абсолютна істина, то існують абсолютні стандарти, і тоді ми несемо відповідальність згідно з ними. Ця відповідальність є тим, чого люди насправді хочуть уникнути, заперечуючи існування абсолютної істини.

Відмова від абсолютної істини і загальний культурний релятивізм, що виходить з неї, є логічними для суспільства, яке слідує теорії еволюції як поясненню виникнення життя. Якщо еволюція є правдою, то життя не має змісту, у нас немає цілі, і не може бути нічого абсолютно правильного чи неправильного. Людина має право жити, як їй заманеться, і не зобов’язана відповідати перед кимось за свої дії. І, тим не менше, незалежно від того, як далеко грішна людина готова зайти в запереченні існування Бога і Його правди, вона все одно колись постане перед Його судом. Біблія каже: «Бо гнів Божий з’являється з неба на всяку безбожність і неправедність людей, які правду стримують неправедністю; адже те, що можна знати про Бога, відоме їм: бо Бог їм відкрив. Тож Його невидиме від сотворення світу через творіння стає зрозумілим, – Його вічна сила і Божественність. Так що нема їм виправдання. Адже пізнавши Бога, вони не прославили Його як Бога, не подякували Йому. Але їхні думки стали нікчемними, а нерозумні їхні серця – оповиті темрявою. Називаючи себе мудрими, вони стали нерозумними» (Римлянам 1:18-22).

Чи є які-небудь докази існування абсолютної істини? По-перше, свідчення про існування абсолютної істини проявляються у нашій свідомості. Наша совість підказує нам, що світ повинен бути збудований «певним чином», що певні речі є правильними, а інші – ні. Це допомагає нам зрозуміти, що щось не так зі стражданнями, голодом, ґвалтуваннями, болем і злом. Сумління примушує нас усвідомити, що є любов, благородність, співчуття і мир, до яких ми повинні прагнути. Це стосується всіх людей, які жили у всі часи, незалежно від їхньої культури. Про роль людської свідомості сказано у Посланні до Римлян 2:14-16: «Бо коли інші народи, не маючи Закону, природно діють згідно з Законом, то вони, не маючи Закону, самі собі є Законом. Вони виявляють, що діло Закону написане в їхніх серцях, про що свідчить їм їхнє сумління і думки, які то засуджують, то виправдовують одна одну, в той день, коли Бог, згідно з моїм благовістям, через Ісуса Христа судитиме таємне в людях».

Інший доказ існування абсолютної істини міститься в науці. Наука – це прагнення до знань, це дослідження того, що ми знаємо, і спроби довідатися більше. Тому всі наукові дослідження повинні обов’язково базуватися на переконанні в тому, що в оточуючому нас світі існує об’єктивна реальність. Що можна було б досліджувати без абсолютів? Як можна було б дізнатися, що зроблені висновки правильні? Насправді, закони науки повинні основуватися на існуванні абсолютної істини.

Третім доказом існування абсолютної істини є релігія. Усі релігії світу прагнуть передати зміст і визначення життя. Вони народжуються з того факту, що людство прагне до чогось більшого, ніж просто існування. За допомогою релігії люди шукають Бога, шукають надію на майбутнє, прощення гріхів, мир і відповіді на свої найглибші запитання. Релігія насправді є доказом того, що людство – не просто розвинений вид тварин. Це свідчить про більш високу ціль, а також про існування цілеспрямованого Творця, Який заклав у розум людини бажання пізнати Його. І якщо Творець існує насправді, то Він є стандартом для абсолютної істини, і саме на Його авторитеті основана ця істина.

На щастя, у нас є такий Творець, і Він відкрив Свою істину через Його Слово – Біблію. Якщо ми хочемо знати істину, єдиний спосіб зробити це – через налагодження особистих стосунків із Тим, Хто є Істиною – Ісусом Христом. «Говорить Йому Ісус: Я є дорога, і правда, і життя! Ніхто не приходить до Отця, якщо не через Мене» (Івана 14:6). Той факт, що абсолютна істина існує, вказує нам на те, що існує Господь Бог, Який створив небо і землю і відкрив нам Себе, щоб ми могли пізнавати Його особисто через Його Сина Ісуса Христа. Це – абсолютна істина.


Повернутися на стартову українську сторінку

Чи існує абсолютна істина/універсальна істина?