Друге послання до Коринтян



Автор: Церква в Коринті була заснована в 52 р. н.е., коли Павло відвідав це місто під час своєї другої місіонерської подорожі. Він перебував там півтора роки – уперше, коли йому було дозволено залишатися на одному місці стільки, скільки він хотів. Згадка про цей візит і створення церкви записана в Дії 18:1–18.

У своєму Другому посланні до Коринтян Павло висловлює своє полегшення та радість, що коринтяни позитивно сприйняли його «важкий» лист (нині втрачений). Той лист стосувався поділу церкви, насамперед, з приходом самозваних апостолів (11:13), які нападали на особу Павла, сіяли розбрат серед віруючих і викладали хибне вчення. Вони піддавали сумніву його щирість (1:15–17), ораторські здібності (10:10; 11:6) та його небажання прийняти допомогу від церкви в Коринті (11:7–9; 12:13). Були також деякі люди, що не покаялися у своїй аморальній поведінці (12:20–21).

Павло був дуже втішений, дізнавшись від Тита, що більшість коринтян розкаялися у своєму повстанні проти нього (2:12–13; 7:5–9). Апостол підтримує їх у цьому, висловлюючи свою щиру любов (7:3–16). Павло прагнув виправдати свою апостольську діяльність, оскільки деякі люди з церкви сумнівалися в його авторитеті (13:3).

Ключові вірші: 2 Коринтянам 3:5: «Не тому, що ми спроможні самі собою над чимось роздумувати, наче самі від себе, але наша спроможність – від Бога» (тут і далі – сучасний переклад Українського Біблійного Товариства).

2 Коринтянам 3:18: «Ми ж усі з відкритим обличчям, мов у дзеркалі, оглядаємо Господню славу і перетворюємося в той самий образ від слави в славу, як від Господнього Духа».

2 Коринтянам 5:17: «Отже, хто в Христі, той нове творіння; давнє минуло, – ось постало все нове!».

2 Коринтянам 5:21: «Того, Хто не знав гріха, Він зробив за нас гріхом, щоб ми в Ньому стали Божою праведністю».

2 Коринтянам 10:4–5: «Ми руйнуємо задуми та всяку гордість, що повстає проти Божого пізнання; ми підпорядковуємо кожний задум на послух Христові».

2 Коринтянам 13:4: «Бо хоч Він і був розп'ятий у немочі, та живе Божою силою. Адже й ми немічні в Ньому, але Божою силою, яка у вас, будемо жити з Ним».

Коротке резюме: Після привітання віруючих у церкві Коринту й пояснення, чому він не відвідав їх, як планувалося спочатку (1:3–2:2), Павло описує природу свого служіння. Тріумф у Христі та щирість перед Богом були відмінними рисами його служіння церквам (2:14–17). Він порівнює славне служіння праведності Христа зі «служінням осуду», яке є законом (3:9), і заявляє про власну віру у справедливість свого служіння, незважаючи на переслідування (4:8–18). У розділі 5 викладаються основи християнської віри, йдеться про нове творіння (в. 17) та про обмін наших гріхів на праведність Христа (в. 21).

У розділах 6 і 7 Павло захищає себе й своє служіння, знову запевняючи коринтян у щирій любові до них і закликаючи їх до покаяння та благочестивого життя. У розділах 8 і 9 Павло закликає віруючих Коринту наслідувати приклад братів у Македонії та виявляти щедрість до святих, що перебувають у нужді. Він навчає їх про принципи та нагороду за добрі подаяння.

Павло закінчує свій лист, наголошуючи на своєму авторитеті серед них (р. 10) та на хвилюванні щодо їхньої вірності йому в умовах жорсткого опору з боку неправдивих апостолів. Він називає себе «божевільним», тому що йому доводиться вихвалити себе та свої страждання заради Христа (розділ 11). Він закінчує своє послання, описуючи видіння неба, яке йому було дозволено відвідати, і говорячи про «колючку в тілі», дану йому Богом, щоб забезпечити його смирення (розділ 12). В останньому розділі міститься його заклик до коринтян випробовувати себе, аби переконатися, що те, що вони сповідують, є реальністю, та закінчує побажаннями любові й миру.

Зв'язки: У своїх посланнях Павло часто посилається на закон Мойсея, порівнюючи його з безмірною величчю Євангелія Ісуса Христа та спасінням благодаттю. У 2 Коринтянам 3:4–11 Павло протиставляє закон Старого Завіту з новим завітом благодаті, кажучи про закон, що він «вбиває», а Дух – оживляє. Закон призводить до смерті (в. 7; Вихід 24:12), тому що він приносить лише знання гріха та його засудження. Слава закону полягає в тому, що він відображує славу Божу, але служіння Духа перевершує служіння закону, оскільки воно відображає Його милість, благодать і любов через жертву Христа як виконання закону.

Практичне застосування: Ця книга є найбільш біографічним і найменш доктринальним посланням Павла. Вона говорить нам про Павла як про людину та служителя більше за будь-яке інше. Однак є дещо, чому ми можемо навчитися з цього листа та застосувати до нашого сьогоднішнього життя. Насамперед – відданості не лише за допомогою грошей, але й через самопожертву. Македонці не тільки щедро жертвували, «але спочатку віддали себе Господу, а, з Божої волі, і нам» (2 Коринтянам 8:5). Так і ми маємо присвятити Господу не тільки все, що ми маємо, але й самих себе. Насправді, Він не потребує наших грошей. Він – всемогутній! Він бажає бачити серце, що прагне служити, догоджати та любити. Самовідданість та жертвування Богові – це більше, ніж просто гроші. Так, Бог хоче, щоб ми віддавали десяту частину своїх доходів, і Він обіцяє благословити нас за це. Хоча є щось важливіше. Бог хоче 100 відсотків! Він хоче, щоб ми віддали Йому все – самих себе. Ми маємо витрачати своє життя на служіння своєму Отцеві. Ми маємо віддавати Богові не ліше частину своєї зарплати – усе наше життя має бути Його відображенням. Ми повинні віддавати себе, перш за все, Господу, а потім церкві та справі служіння Ісуса Христа.


Повернутися на стартову українську сторінку

Друге послання до Коринтян