Чи існував Ісус насправді? Чи є які-небудь історичні докази існування Ісуса Христа?




Запитання: Чи існував Ісус насправді? Чи є які-небудь історичні докази існування Ісуса Христа?

Відповідь:
Зазвичай, особа, яка задає таке питання, вважає, що воно не стосується Біблії. Ми не підтримуємо позиції, що Біблія не може розглядатись як джерело доказів існування Ісуса. Новий Заповіт містить сотні згадок про Нього. Деякі дослідники датують написання Євангелій ІІ століттям н.е., тобто понад сто років після смерті Ісуса. Навіть якби це відповідало дійсності (хоча ми маємо серйозні сумніви щодо цього), у дослідженнях давнини письмові документи, створені менш ніж через 200 років після описуваних у них подій, вважаються надзвичайно надійними джерелами інформації. Більше того, чимало вчених (як християн, так і нехристиян) погодяться, що послання апостола Павла (хоча би частина з них) були насправді написані ним усередині першого століття н.е., тобто, менш ніж 40 років після смерті Ісуса. Отже, древні рукописні матеріали дають надійні докази існування в Ізраїлі на початку першого століття н.е. людини на ім’я Ісус.

Також, нам важливо пам’ятати, що у 70 році н.е. римляни захопили і знищили Єрусалим, а також значну територію Ізраїлю, жорстоко вбиваючи його жителів. Цілі міста були буквально зрівняні з землею! Тому немає нічого дивного, що багато доказів існування Ісуса були втрачені. Багатьох очевидців Ісуса було вбито. У зв’язку з цим, кількість можливих доказів очевидців значно знизилась.

Незважаючи на те, що служіння Ісуса було в основному обмежене територією відносно незначного морського заливу у віддаленому куточку Римської імперії, зі світських історичних джерел може бути отримана вражаюче велика кількість інформації про Нього. Нижче наведені деякі із найбільш важливих історичних доказів про існування Христа:

Римлянин Тацит, що жив у першому столітті і вважався одним із найбільш точних істориків стародавнього світу, згадував про забобонних «християн» (похідне від імені Ісуса Христа), які постраждали при Понтії Пилаті за часів правління імператора Тиберія. Светоній, головний секретар імператорської охорони, писав, що у першому столітті існував чоловік по імені Крестус (або Христос) (Анали 15.44).

Йосиф Флавій є найбільш відомим юдейським істориком. У своїх «Древностях» він згадує про Якова, «брата Ісуса, званого Христом». У цьому творі є суперечливий текст (18:3): «У той час був Ісус, мудра людина, якщо доречно називати його людиною. Тому що він творив дивовижні вчинки… Він був Христом… Він знову з’явився перед ними живим третього дня, як Божі пророки і передбачили це і десятки тисяч інших чудових речей про нього». Один із перекладів цього тексту звучить так: «У той час була мудра людина на ім’я Ісус. Його поведінка була достойною, і він був відомий через свою доброчесність. І багато людей з юдеїв та інших народів стали його послідовниками. Пилат засудив його до розп’яття і смерті. Але його послідовники не залишили його вчення. Вони повідомили, що він з’явився їм через три дні після розп’яття, будучи живим; відповідно, він, можливо, був Месією, про якого пророки проповідували дивовижні речі».

Юлій Африканський цитує історика Талла, обмірковуючи пітьму, яка настала після розп’яття Христа («Існуючі письмена», 18).

Пліній Молодший у «Листах» (10:96) згадує про ранньохристиянську віру, включаючи той факт, що християни поклонялись Ісусу як Богу і були дуже моральними людьми. Також він згадує про Господню вечерю.

Вавилонський талмуд (Синедріон 43а) підтверджує розп’яття Ісуса напередодні Пасхи і Його звинувачення у чаклунстві і закликах до відступництва людей від юдейської віри.

Луціан Самосатський, грецький письменник другого століття визнавав, що християни поклонялись Ісусу, Який приніс нове вчення і був розп’ятий за це. Він згадував, що вчення Ісуса наголошувало на братерських стосунках серед віруючих, а також на важливості покаяння і відмови від інших богів. За його словами, християни жили за законами Ісуса, вважали себе безсмертними і характеризувались презирством до смерті, самопожертвою і відреченням від матеріальних благ.

Мара Бар-Серапіон підтверджує, що Ісуса вважали мудрою і доброчесною людиною, більшість приймали Його за царя Ізраїлю, а також, що Він був відданий юдеями на смерть і продовжував жити у вченнях Своїх послідовників.

Далі ми маємо всі гностичні писання (Євангеліє Правди, апокрифи Івана, Євангеліє від Фоми, Трактат про воскресіння тощо), у яких також згадується про Ісуса.

Фактично, ми можемо майже відтворити життєпис Ісуса Христа на основі ранніх нехристиянських джерел: Ісус називався Христом (Флавій), творив чудеса, приніс в Ізраїль нове вчення і був розп’ятий на Пасху (Вавилонський талмуд) в Юдеї (Тацит), але говорив про Себе, що є Богом і повернеться (Еліезер), у що вірили Його послідовники, поклоняючись Йому як Богу (Пліній Молодший).

Таким чином, у світський і біблійній історії існує велика кількість доказів існування Ісуса Христа. Можливо, найбільш переконливим підтвердженням того, що Ісус дійсно існував, є той факт, що буквально тисячі християн у першому столітті нашої ери, включаючи 12 апостолів, були готові померти мученицькою смертю за Нього. Люди готові вмерти за те, що вважають правдою, але ніхто не віддасть життя за те, що є очевидною брехнею.


Повернутися на стартову українську сторінку

Чи існував Ісус насправді? Чи є які-небудь історичні докази існування Ісуса Христа?