Чому Юда зрадив Ісуса?




Запитання: Чому Юда зрадив Ісуса?

Відповідь:
Ми не можемо знати напевно, чому Юда зрадив Ісуса, проте деякі моменти нам відомі. По-перше, хоча Юда був обраний одним із дванадцяти учнів (Івана 6:64), усі біблійні свідчення вказують на те, що він ніколи не вірив у божественність Христа. Він навіть не був упевнений, що Ісус був Месією (у його розумінні). На відміну від інших учнів, які називали Ісуса «Господом», Юда ніколи не використовував цього звертання, називаючи Його «учителем». Якщо інші апостоли деколи виявляли свою віру та відданість (Івана 6:68; 11:16), Юда ніколи не робив цього та, в основному, мовчав. Цей брак віри в Ісуса є основою всіх інших роздумів, наведених нижче. Це ж стосується і нас. Якщо ми не визнаємо Ісуса як Бога у плоті, тобто, єдиного, Хто може дати прощення наших гріхів – і вічне спасіння, яке йде з ним, – то стикнемося з численними проблемами, пов’язаними з неправильними уявленнями про Бога.

По-друге, Юді не лише бракувало віри в Христа – в нього також не було, або майже не було, особистих взаємин із Ним. Коли в синоптичних Євангеліях перелічуються дванадцять учнів, то це завжди робиться в одному і тому ж порядку із незначними змінами (Матвія 10:2–4; Марка 3:16–19, Луки 6:14–16). Деякі дослідники припускають, що загальний порядок вказує на відносну близькість їхніх особистих стосунків з Ісусом. Незважаючи на відмінності, Петро і брати Яків та Іван завжди були першими в списку, що відповідає рівню їхніх взаємин з Ісусом. Юда завжди був останнім у переліку, що може свідчити про відсутність особистих відносин із Христом. Крім того, єдиний задокументований діалог між Ісусом та Юдою містить докори Ісуса на адресу останнього за його зауваження Марії, мотивоване жадібністю (Івана 12:1–8), заперечення Юдою своєї зради (Матвія 26:25) та саму зраду (Луки 22:48).

По-третє, Юда був настільки захоплений жадібністю, що зрадив довіру не тільки Ісуса, але й своїх товаришів, як ми бачимо в Євангелії від Івана 12:5–6. Юда, можливо, бажав слідувати за Ісусом лише тому, що побачив Його популярність і вважав, що зможе отримати користь із пожертвувань, які збиралися для групи. Той факт, що Юда був відповідальним за скриньку, свідчить про його зацікавленість грошима (Івана 13:29).

Крім цього, Юда, як і більшість людей того часу, вважав, що Месія збирається скинути римське ярмо та правити народом Ізраїлю. Тому він, імовірно, слідував за Ісусом, також сподіваючись отримати вигоду від спілкування з Ним як новим політичним лідером. Без сумніву, він очікував, що перебуватиме серед правлячої еліти після революції. Але ще до моменту зради Ісус дав ясно зрозуміти, що планує померти, а не починати повстання проти Риму. Таким чином, можливо, що Юда дійшов того ж висновку, що й фарисеї – якщо Христос не збирається скидати римлян, то Він не може бути Месією, якого вони очікували.

Є кілька старозавітних віршів, що вказують на зраду, деякі конкретніше за інших. Ось два з них: «Навіть людина, з якою я в мирі, якій довіряв, яка їла мій хліб, – підняла на мене п’яту!» (Псалом 40:10; див. виконання в Матвія 26:14, 48–49). «І скажу їм: Якщо це гарне перед вами, дайте Мою винагороду, або відмовтеся. І вони поставили Мою винагороду – тридцять срібняків. І сказав мені Господь: Поклади їх у горнило… І я взяв тридцять срібняків, і я поклав їх у горнило в Господньому домі» (Захарії 11:12–13; порівняйте з Матвія 27:3–5). Ці пророцтва зі Старого Завіту вказують на те, що Богові було відомо про Юдину зраду, і що вона було спланована заздалегідь, згідно з Його бездоганною волею, як засіб, за допомогою якого Ісус мав бути страчений.

Але якщо Бог знав про зраду Юди, то чи мав той насправді вибір, і чи відповідальний він за свою роль у зраді? Багатьом людям складно зіставити концепцію «свободи вибору» (згідно з його загальним розумінням) із Божественним передбаченням майбутніх подій через наше обмежене сприйняття часу в лінійному порядку. Якщо ми спробуємо усвідомити, що Бог існує поза часом, оскільки Він створив усе, перш ніж почався «час», тоді зможемо зрозуміти, що Він бачить кожну мить часу як теперішнє. Ми проживаємо час за лінійним порядком – поступово переходимо від однієї точки прямої до іншої, пам’ятаючи минуле, крізь яке ми вже пройшли, але не в змозі бачити майбутнє, до якого ми тільки наближаємося. Проте Бог, вічний Творець конструкції часу, знаходиться поза часом чи часовою шкалою. Це може допомогти нам думати про час (у відношенні Бога), як про коло із Богом у центрі, де Він знаходиться на однаковій відстані до всіх точок.

У будь-якому випадку, в Юди були всі можливості для особистого вибору – принаймні до того моменту, коли «ввійшов у нього сатана» (Івана 13:27) – і Боже передбачення (Івана 13:10, 18, 21) жодною мірою не відібрало в нього можливість зробити власний вибір. Швидше за все, Бог бачив остаточне рішення Юди так, ніби це було спостереженням в теперішньому часі. Ісус дав зрозуміти, що Юда був відповідальним за свій вибір. «Запевняю вас, що один з вас, який їсть зі Мною, видасть Мене» (Марка 14:18). Зверніть увагу, що Ісус характеризує участь Юди як зраду. А щодо відповідальності за це, то Христос сказав: «Горе тій людині, через яку Син Людський буде виданий. Краще було б тій людині не народитися!» (Марка 14:21). Сатана також був співучасником у цьому, як ми бачимо з Євангелія від Івана 13:26–27, і він теж понесе відповідальність за свої вчинки. Бог, як завжди, у Своїй мудрості зміг використати навіть повсталого сатану для блага людства. Диявол допоміг відправити Ісуса на хрест, де гріх та смерть були переможені, а Боже спасіння стало доступне для всіх, хто прийняв Христа як свого Спасителя.


Повернутися на стартову українську сторінку

Чому Юда зрадив Ісуса?