Запитання
Що Біблія каже про печаль?
Відповідь
У Біблії є багато прикладів печалі, викликаної гріхом, а також того, як ми можемо прославляти Бога у своїй печалі. Печаль – це прямий або непрямий наслідок гріха, а оскільки ми живемо в пропащому світі, то гріх є невід’ємною складовою нашого життя (Псалом 88:10). Псалми сповнені сумом, який Давид виливає зі свого серця перед Богом. Подібно до нього, ми часто відчуваємо, що Господь залишив нас у нашому смутку, викликаному тими, хто відкидає та протистоїть нам. «Доки буду нагромаджувати журбу в моїй душі й щодня тужити своїм серцем? Доки мій ворог буде величатися наді мною?» (Псалом 13:3; тут і далі – Сучасний переклад Українського Біблійного Товариства). Але Бог завжди вірний і, як робить висновок Давид, наша довіра Йому ніколи не буває безпідставною. «Тож я покладаю надію на Твоє милосердя. Моє серце радітиме Твоїм спасінням. Заспіваю Господеві, Який учинив мені добро» (Псалом 13:6).
У Псалмі 16 Давид радіє своїй долі як послідовника єдиного, істинного Бога, включаючи чудовий спадок (вірш 6), радість і надію (в. 9), тоді як у тих, хто відмовляється від Нього та слідує іншим богам, множитимуться страждання (в. 4). Але Давид також зазнав примноження страждань, коли через гріх був позбавлений Божих благословень. «Моє життя минає в смутку, а мої роки – в стогнанні. Через моє беззаконня слабне сила моя, виснажуються мої кості» (Псалом 31:11). Проте вже в наступному псалмі він радіє милості Господа, Який прощає тих, хто приходить до Нього з покаянням. Печаль псалмоспівця перетворюється на примножене благословення: «Блаженний той, кому прощено беззаконня і кому гріх покрито. Блаженна людина, якій Господь не зарахує провини, і в кому немає підступу» (Псалом 32:1-2). У Псалмі 32:10 Давид описує печаль і горе як наслідок гріха: «Численні болячки у нечестивого, а хто покладає надію на Господа, того огортає милосердя».
Притча про блудного сина в Луки 15:11-24 також показує, що нам робити зі сумом, викликаним гріхом. Характеристики покаяння – це усвідомлення гріха, сповідання його перед Богом та іншими людьми, які постраждали від нього, бажання та спроба відшкодування збитку, відмова від гріховних учинків і прагнення до благочестя. Наш гріх має привести до богобоязливої печалі, яка швидко переросте в покаяння (2 Коринтянам 7:10).
Звичайно, не кожна печаль викликана скоєними нами гріхами. Іноді це просто наслідок життя в проклятому гріхом світі серед пропащих істот. Йов був одним із тих, хто зазнав великої печалі й горя не зі своєї провини. Його багатство та десять дітей були відібрані від нього вмить, і він лишився біля купи попелу, покритий наривами та виразками (Йова 1-3). Аби посилити його страждання, троє «друзів» звинуватили його в гріху проти Бога. Чому ще, міркували вони, людина могла опинитися в таких обставинах? Проте, як Бог згодом відкрив Йову та його друзям, іноді Він викликає або допускає обставини, які спричиняють печаль і горе в нашому житті, заради Своїх святих цілей. І іноді Він навіть не пояснює нам Своїх мотивів (Йова 38-42).
Псалмоспівець каже нам: «Він Бог, і Його дорога бездоганна» (Псалом 18:31). Якщо дорога Бога «бездоганна», то ми можемо вірити, що все, що Він робить – і все, що допускає, – також є бездоганним. Нам це може видаватися неможливим, але наш розум – це не розум Господа. Ми насправді не можемо сподіватися на цілковите розуміння Його шляхів, оскільки Він нагадує нам: «Адже Мої задуми не такі, як ваші задуми, і ваші дороги не такі, як Мої дороги, – каже Господь, – але як небо високо над землю, так Мої дороги далекі від ваших доріг, а Мої думки вищі від ваших думок» (Ісаї 55:8-9). Іноді досконала Божа воля включає печаль і горе Його дітей. Але ми можемо радіти тому, що Він ніколи не випробовує нас понад нашої здатності витерпіти це (1 Коринтянам 10:13) і зрештою все перетворює на добре тим, хто любить Його, щоб зробити нас більш схожими на Свого Сина (Римлянам 8:28-29).
Ніхто й ніколи не зазнавав більших страждань, ніж Ісус, «Страждалець, Котрий зазнав болю» (Ісаї 53:3). Його життя було безперервним ланцюжком скорботи – від колиски до хреста. У дитинстві Його життя було в небезпеці через Ірода, і Його батькам довелося втікати з Ним до Єгипту (Матвія 2:19-20). Усе Його служіння характеризувалося печаллю, якої Він зазнавав через жорстокість і невіру людських сердець, через протидію релігійних лідерів і навіть через ненадійність своїх власних учнів, не кажучи вже про спокуси сатани. Вночі перед Своїм розп’яттям Він був охоплений «смертельним смутком», міркуючи про майбутній гнів і покарання Бога, яким належало вилитись на Нього, коли Він піде на смерть за Свій народ (Матвія 26:38). Його агонія була настільки сильною, що Його піт перетворився на великі краплі крові (Луки 22:44). Звичайно, найбільшим горем в Його житті було те, що на хресті Отець приховав Своє обличчя від Нього, через що Ісус закричав: «Чому Ти Мене покинув?» (Матвія 27:46). Без сумніву, жодна печаль, пережита ким-небудь із нас, не зрівняється з печаллю Спасителя.
Але так само, як Ісус постав біля правиці Свого Отця після перенесеної печалі, ми можемо бути певні, долаючи труднощі та часи печалі, що Бог використовує ці негоди, щоб зробити нас більш схожими на Христа (Римлянам 5:3-5; 8:28-29; Якова 1:2-4; Євреям 12:10). Він перебуває з нами в нашій печалі та співчуває нашим стражданням (Євреям 4:15). Ми можемо покласти на Нього свої турботи і сподіватися на Його любов до нас (1 Петра 5:7). Ми можемо не розуміти, але можемо знайти спокій у Його вірних руках і висловити Йому свою печаль (Псалом 58:7). У нас також є родина Христа, з якою ми можемо розділити свій тягар (Галатам 6:2; Римлянам 12:15). Нам не слід закриватися у своїй печалі, і ми можемо розділяти горе й підбадьорювати одне одного (Євреям 10:24-26; Ефесянам 5:19-20). І хоча життя серед грішного людства в цьому світі ніколи не буде досконалим, ми знаємо, що Бог вірний і що, коли Христос повернеться, печаль зміниться на радість (Ісаї 35:10). А тим часом ми використовуємо свою печаль, аби прославляти Бога (1 Петра 1:6-7) і знаходити спокій у благодаті та мирі Всемогутнього Господа.
English
Що Біблія каже про печаль?
