Євангеліє від Івана
Автор: Розділ 21, вірші 20–24 описують автора як «учня, якого любив Ісус», тому з історичних і внутрішніх причин, цією людиною вважається апостол Іван, один зі синів Зеведеєвих (Луки 5:10).Дата написання: Відкриття певних фрагментів папірусів у приблизно 135 р. н.е. свідчить, що це Євангеліє було написане, скопійоване та поширене раніше того часу. І хоча дехто вважає, що воно було написане до зруйнування Єрусалиму (70 р. н.е.), 85–90 рр. є найбільш імовірним часом його створення.
Мета написання: Євангеліє від Івана 20:31 цитує щодо своєї мети таким чином: «А це було написане, щоб ви повірили, що Ісус є Христос, Син Божий, і щоб вірячи, життя мали ви в Його Ім’я» (тут і далі – сучасний переклад Українського Біблійного Товариства). На відміну від трьох синоптичних Євангелій, завданням Івана було не надати хронологічну розповідь про життя Христа, а довести Його божественність. Іван не тільки прагнув зміцнення віри другого покоління віруючих і навернення до віри людей в інших країнах, але також зупинити розповсюдження хибного вчення. Іван підкреслював, що Ісус Христос, «Син Божий», був повністю Богом і повністю людиною, на відміну від існуючої тоді помилкової доктрини, яка стверджувала, що «Дух Христа» спустився на людину Ісуса під час хрещення та покинув її після розп'яття.
Ключові вірші: «На початку було Слово, і Слово було в Бога, і Слово було Бог... І Слово стало тілом, і перебувало між нами, і ми побачили славу Його, – славу як Єдинородного від Отця, повного благодаті й істини» (Івана 1:1, 14).
«Наступного дня він бачить Ісуса, Який іде до нього, і каже: Ось Агнець Божий, що на Себе бере гріх світу!» (Івана 1:29).
«Бо так Бог полюбив світ, що дав Свого Єдинородного Сина, щоб кожний, хто вірить у Нього, не загинув, але мав життя вічне» (Івана 3:16).
«У відповідь Ісус їм сказав: Боже діло є те, щоб ви повірили в Того, Кого Він послав» (Івана 6:29).
«Злодій приходить тільки для того, щоб украсти, вбити і погубити. Я ж прийшов, щоб ви мали життя і щоб над міру мали» (Івана 10:10).
«І Я даю їм вічне життя, і вони не загинуть повік, і ніхто не забере їх з Моїх рук» (Івана 10:28).
«Та Ісус їй сказав: Я є воскресіння і життя; хто вірить у Мене, – хоч і помре, буде жити. І кожний, хто живе й вірить у Мене, – не помре повік. Чи віриш ти в це?» (Івана 11:25–26).
«З того дізнаються всі, що ви – Мої учні, коли любов матимете між собою» (Івана 13:35).
«Ісус говорить йому: Я є дорога, і правда, і життя! Ніхто не приходить до Отця, якщо не через Мене» (Івана 14:6).
«Говорить йому Ісус: Стільки часу Я з вами, і ти не знаєш Мене, Филипе? Хто Мене бачив, той і Отця бачив. Як же ти говориш: Покажи нам Отця?» (Івана 14:9).
«Освяти їх істиною Своєю! Твоє Слово – то істина» (Івана 17:17).
«Спробувавши оцту, Ісус сказав: Звершилося! І схиливши голову, віддав духа» (Івана 19:30).
«Каже йому Ісус: Тому що ти побачив Мене, ти повірив? Блаженні ті, які не бачили, а повірили!» (Івана 20:29).
Коротке резюме: Євангеліє від Івана вибирає як докази лише сім чудес, щоб продемонструвати божественність Христа та проілюструвати Його служіння. Деякі з цих свідчень та історій згадуються лише в Євангелії від Івана. Його Євангеліє є найбільш богословським з усіх чотирьох Євангелій і часто містить пояснення причин подій, згаданих в інших Євангеліях. Воно відкриває багато що про майбутнє служіння Святого Духа після вознесіння Христа. Є певні, часто використовувані Іваном слова чи фрази, що вказують на повторювані теми його Євангелія: віра, свідок, Утішитель, життя – смерть, світло – темрява, Я є... і любов.
Євангеліє від Івана зображує Христа не від народження, а від «початку» як «Слово» (логос), що як Божество брало участь у кожному аспекті створення (1:1–3) та яке пізніше стало тілом (1:14), щоб забрати наші гріхи як бездоганний жертовний Агнець (Івана 1:29). Іван обирає певні духовні бесіди, аби показати, що Ісус був Месією (4:26), і пояснити, як людина спасається через Його заступницьку смерть на хресті (3:14–16). Христос неодноразово накликав на Себе гнів єврейських лідерів, виправляючи їх (2:13–16), зцілюючи в суботу та «приписуючи» Собі якості, притаманні Богові (5:18; 8:56–59; 9:6, 16; 10:33). Ісус готує учнів до Своєї майбутньої смерті та до їхнього служіння після Його воскресіння та вознесіння (14–17). Потім Він охоче помирає за нас на хресті (10:15–18), сповна повертаючи наш борг за гріхи (19:30), щоб той, хто вірить у Нього, як у свого Спасителя від гріха, був врятований і мав вічне життя (3:14–16 ). Далі, Він постає з мертвих, переконавши навіть тих Своїх учнів, які ще сумнівалися в тому, що Він – насправді Господь і Бог (20:24-29).
Зв'язки: Зображення Іваном Ісуса як Бога Старого Завіту є очевидним із семи заяв Ісуса «Я (є)». Він – «Хліб життя» (Івана 6:35), даний Богом, щоб нагодувати душі Свого народу, так само, як Він дав манну з неба, щоб нагодувати ізраїльтян у пустелі (Вихід 16:11–36). Ісус – «Світло для світу» (Івана 8:12) – те ж світло, яке Бог обіцяв Своєму народові в Старому Завіті (Ісаї 30:26; 60:19–22) та яке світитиме в Новому Єрусалимі, коли Христос-Агнець буде його Світилом (Об'явлення 21:23). Два твердження «Я (є)» стосуються Ісуса, коли йдеться про «доброго Пастиря» і «Двері для овець». Це – чіткі посилання на Ісуса як Бога Старого Завіту, як Пастиря Ізраїлю (Псалом 23:1; 79:1; Єремії 31:10; Єзекіїла 34:23) і як єдині Двері в небесну «кошару», єдиний Шлях до спасіння.
Євреї вірили у воскресіння та застосовували відповідні доктрини, щоб змусити Ісуса робити заяви, які можна було б використовувати проти Нього. Але Його слова на могилі Лазаря – «Я є воскресіння і Життя» (Івана 11:25) – мали їх вразити. Він стверджує, що є причиною воскресіння та має владу над життям і смертю. Ніхто інший, окрім Самого Бога, не міг претендувати на такі характеристики. Крім того, Його твердження, що Він є «дорога, і правда, і життя» (Івана 14:6), без сумніву, пов'язує Його зі Старим Завітом. Він – як «чиста дорога», що «назветься святою», про яку пророкував Ісая в 35:8; Він заснує місто правди (Захарії 8:3), оскільки Сам є «Правдою», та проповідував в Єрусалимі істини Євангелія разом зі Своїми апостолами; і «Життя» – Він утверджує Свою божественність і те, що Він – Творець життя, втілений Бог (Івана 1:1–3). Нарешті, Він – «справжня Виноградна Лоза» (Івана 15:1, 5), – Ісус ототожнює Себе з народом Ізраїлю, званим виноградником Господа в багатьох старозавітних текстах. Називаючись справжньою Виноградною Лозою виноградника Ізраїлю, Він утверджує Себе Господом істинного Ізраїлю – всіх тих, хто приходить до Нього з вірою, бо «не всі, хто від Ізраїля, є Ізраїлем» (Римлянам 9:6).
Практичне застосування: Євангеліє від Івана продовжує виконувати свою мету – надання корисної інформації для євангелізації (Івана 3:16, мабуть, є найвідомішим віршем, хоча багато хто й не розуміє його), та часто використовується в євангелізаційному вивченні Біблії. Із записаних бесід між Ісусом і Никодимом та з жінкою біля криниці (розділи 3–4), ми отримуємо взірець особистої євангелізації від Самого Ісуса. Його слова розради Своїм учням перед смертю (14:1–6, 16; 16:33) надалі залишаються великою розрадою в моменти, коли смерть забирає наших рідних і близьких у Христі, як і «Молитва Ісуса за учнів та за вірних на Таємній Вечері» (з перекладу Огієнка) у розділі 17. Вчення Івана про божественність Христа (1:1–3, 14; 5:22–23; 8:58; 14:8–9; 20:28 тощо) є надзвичайно корисним у боротьбі з фальшивими культами, що вважають Ісуса «не повністю» Богом.
English
Євангеліє від Івана
