Запитання
Чи можна гніватися на Бога?
Відповідь
Гнів на Бога відчувають чимало людей – як віруючих, так і невіруючих. Коли в нашому житті трапляється щось трагічне, ми запитуємо Бога: «Чому?» – це наша природня реакція. Але насправді ми запитуємо не «Чому, Господи?», а «Чому я, Господи?». Дане твердження вказує на два недоліки нашого мислення. По-перше, будучи віруючими, ми часто живемо в переконанні, що життя має бути легким і що Бог має захищати нас від будь-яких трагедій у житті. Коли Він не робить цього, ми гніваємося на Нього. По-друге, коли ми не до кінця розуміємо міру Божої верховної влади, то втрачаємо віру в Його здатність керувати обставинами, іншими людьми та їхнім впливом на нас. Ми гніваємося на Бога, бо нам здається, що Він втратив контроль над усесвітом, а, особливо, над нашим життям. Ми втрачаємо впевненість у Божій всемогутності, оскільки наше слабке людське єство бореться із особистими розчаруваннями та відсутністю власного контролю над подіями. Якщо все гаразд, то всі ми, зазвичай, приписуємо це своїм власним досягненням та успіху. Проте коли трапляється щось погане, ми поспішаємо звинувачувати Бога, ми гніваємося на Нього за те, що Він не відвернув цього, а це вказує на перший недолік нашого мислення – ми вважаємо, що заслуговуємо на імунітет від неприємностей.
Трагедії розкривають страшну правду – ми не маємо контролю. Всі ми іноді вважаємо, що можемо впливати на результат ситуації, але насправді лише Бог має владу над усім Своїм творінням. Усе, що відбувається, – або спричинено, або допущено Богом. Жодна пташка, жодна волосина з нашої голови не впаде на землю без Його відома (Матвія 10:29-31). Ми можемо скаржитися, гніватися та звинувачувати Його в тому, що відбувається. Але якщо ми довірятимемо Йому та ділитимемося з Ним своїм горем і біллю, визнаючи свій гріх гордині у спробах нав’язати Всевишньому свою волю, то Він може і дасть нам Свій мир і силу, аби підтримати нас у будь-якій складній ситуації (1 Коринтянам 10:13). Багато віруючих в Ісуса Христа можуть підтвердити цей факт. Ми можемо гніватися на Бога з багатьох причин, отже ми всі маємо визнати, що бувають моменти, коли ми не здатні контролювати події або навіть зрозуміти їх своїм обмеженим розумом.
Наше розуміння верховної влади Бога в усіх обставинах має супроводжуватися розумінням інших Його рис: любові, милосердя, доброти, праведності, справедливості та святості. Коли ми розглядаємо свої труднощі крізь призму істини Слова Божого, яке говорить нам, що наш люблячий і святий Господь робить усе для нашого блага (Римлянам 8:28) і що Він має досконалий та непорушний план і мету (Ісаї 14:24; 46:9-10), то починаємо дивитися на наші проблеми в іншому світлі. Ми також знаємо зі Святого Письма, що це життя не буде складатися лише з постійної радості та щастя. Навпаки, Йов нагадує нам, що «людина народжується на страждання, як іскри, щоб угору летіти» (Йова 5:7 – переклад Огієнка), і що життя коротке та сповнене печалями (Йова 14:1). Той факт, що ми приходимо до Христа для спасіння від гріха, ще не означає, що нам гарантоване безтурботне життя. Насправді, Ісус казав: «У світі зазнаєте страждання», але Він «переміг світ» (Івана 16:33 – переклад Українського Біблійного Товариства), що дає нам внутрішній спокій, незважаючи на бурі, які вирують навколо нас (Івана 14:27).
Одне можна сказати напевно: недоречний гнів є гріхом (Галатам 5:20; Ефесянам 4:26-27, 31; Колосянам 3:8). Безбожний гнів пускає диявола в наше життя та знищує нашу радість і мир, якщо ми будемо підживлювати його. Виплеканий гнів відкриє наші серця для гіркоти й образи. Нам слід сповідати його перед Господом, а після отримання Його прощення, ми зможемо віддати ці почуття Йому. Ми повинні постійно звертатися до Господа в молитві, в нашому горі, гніві та болю. Біблія говорить нам у 2 Царів 12:15-23, що Давид звертався до престолу благодаті щодо своєї хворої дитини, постячи, плачучи та молячись про її спасіння. Коли дитина померла, Давид підвівся та вклонився Богові, а потім сказав своїм слугам, що він знає, де знаходиться його дитина, і що колись він перебуватиме з нею у присутності Бога. Давид волав до Бога під час хвороби дитини, а потім поклонився Йому. Це – прекрасний приклад. Бог знає наші серця, і приховувати від Нього свої справжні почуття марно; відверта розмова з Ним про це – один із найкращих способів справитися зі своїм горем. Якщо ми зробимо це зі смиренням, розкриваючи наші серця Йому, то Він діятиме через нас, і в процесі цього зробить нас більш схожими на Себе.
Чи можемо ми довіряти Богові в усьому, включаючи власне життя та життя своїх рідних? Звичайно, що можемо! Наш Бог – щедрий, сповнений благодаті й любові, і ми, будучи послідовниками Христа, можемо довіряти Йому в усьому. Коли в нашому житті трапляються трагедії, ми знаємо, що Бог може використовувати їх, аби наблизити нас до Себе та зміцнити нашу віру, зробити її більш зрілою та досконалою (Псалом 33:18; Якова 1:2-4). Тоді ми зможемо стати належним прикладом для інших (2 Коринтянам 1:3-5). Проте, легше сказати, ніж здійснити. Це вимагає щоденного підкорення Йому нашої власної волі, ретельного дослідження Його рис, розкритих у Біблії, ревних молитов і застосування того, чому ми навчилися у своїй ситуації. Тоді наша віра поступово розвиватиметься та зміцнюватиметься, що допоможе нам довіряти Йому в подальших складних ситуаціях, в яких, можливо, ми опинимось.
Таким чином, якщо відповідати на питання прямо, то, так – нам не слід сердитися на Бога. Гнів на Бога є результатом нездатності або відсутності бажання довіряти Йому, особливо тоді, коли ми не розуміємо, що Він робить. Гніватися на Бога – це, фактично, говорити Йому, що Він зробив щось не так (чого ніколи не станеться). Чи розуміє Господь, коли ми сердимося, засмучені або розчаровані в Ньому? Так, Він знає наші серця і знає, яким важким і болісним може бути життя на цьому світі. Чи дає це нам право сердитися на Нього? Жодного! Замість того, щоб сердитися на Бога, нам слід відкривати Йому свої серця в молитві, а також вірити, що Він володіє контролем і що Його плани є досконалими.
English
Чи можна гніватися на Бога?
