Запитання
Які є Біблійні вимоги до апостольства?
Відповідь
Апостол ("посланий на місію") - це той, кого Бог послав з дорученням або з певним посланням. Апостол підзвітний своєму Посланцю і несе владу свого Посланця. Апостольство - це посада, яку займає апостол.
Сам Ісус Христос має "апостольство". Він носить "Апостол" як один із Своїх описових титулів (Євреїв 3:1). Він був посланий на землю Небесним Отцем з авторитетною Божою вісткою, яку Він вірно передав (Івана 17:1-5).
Коли Ісус був тут, на землі, Він особисто обрав зі Своїх численних послідовників дванадцять чоловіків і дав їм апостольство - особливу відповідальність приймати і поширювати Його послання після того, як Він повернеться на Небо (Івана 17:6-20; Матвія 10:1-4; Марка 3:14-19). Ці обрані та послані були Його апостолами. У той час, коли Ісус навчав їх, Він не пояснював критерії, за якими обрав їх.
Одним з дванадцяти був Юда Іскаріот, який зрадив Ісуса Його ворогам. У муках совісті Юда повісився (Матвія 27:5). Таким чином, коли Ісус повернувся на небо, Він залишив після себе лише одинадцять апостолів.
Через кілька днів решта апостолів були в Єрусалимі, молилися з матір'ю Ісуса, Його братами та іншими вірянами. Всього їх було близько 120 (Дії 1:12-26). Симон Петро звернувся до групи і сказав їм, що Псалом 69:25 передбачив відступництво Юди, а Псалом 109:8 передбачив, що місце відступника серед апостолів має бути заповнене. Апостольство має перейти до когось іншого.
Петро запропонував обрати нового апостола і встановив вимоги до нього. Не кожен міг бути обраним на апостольство. Кандидати повинні були бути з Ісусом протягом усіх трьох років, коли Ісус був серед них. Тобто, він повинен був бути свідком хрещення Ісуса, коли Небесний Батько затвердив особу Ісуса і Його діла. Він повинен був чути вчення Ісуса, яке змінило його життя, і бути присутнім при Його зціленнях та інших дивах. Він повинен був бачити, як Ісус приніс Себе в жертву на хресті, і бачити, як Ісус ходив, розмовляв і їв з учнями після Його воскресіння. Це були ключові факти з життя Ісуса, серце послання, яке вони мали проповідувати, і для того, щоб підтвердити істинність Доброї Звістки, потрібні були особисті свідки.
Молитовна група в Єрусалимі висунула двох кандидатів, які відповідали цим вимогам для апостольства: Йосипа Варсаву та Матія. Тоді учні попросили Бога направити їх, щоб вони знали, хто з них має зайняти цю посаду. Використовуючи поширений на той час метод визначення Божої волі, вони кинули жереб, таким чином даючи Богові свободу зробити Свій вибір зрозумілим. Жереб випав на Матія, і він став дванадцятим апостолом.
Неодноразово апостоли свідчили про свої особисті спостереження за Ісусом, роблячи такі заяви: "Ми свідки всього, що Ісус зробив у Юдейській країні і в Єрусалимі. Та вони вбили Його, розіп’явши на дерев’яному хресті. Але на третій день Бог воскресив Його, і з Божої волі Він відкрито з’явився людям." (Дії 10:39-40).
Через кілька місяців Савло, один з фарисеїв, намагався викорінити новий "культ" Християнства, вбиваючи та кидаючи до в'язниці деяких послідовників Ісуса. Коли Савло виконував одне зі своїх смертельних доручень у Дамаску, йому особисто з'явився живий Ісус. Ця незаперечна зустріч з воскреслим Господом перевернула життя Савла. У видінні іншому віруючому в Дамаску Ісус сказав, що Він обрав Савла "Бо Я обрав цього чоловіка, щоб донести ім’я Моє до поган, їхніх царів, та й до людей ізраїльських" (Дії 9:15; порівняйте з 22:14-15). Після свого навернення Павло провів деякий час в Аравії, де його навчав Христос (Галатів 1:12-17). Інші апостоли визнали, що Ісус Сам призначив їхнього колишнього ворога бути одним з них. Коли Савло пішов на язичницькі території, він змінив своє ім'я на грецьке "Павло", і Ісус, який дав Павлу апостольство, послав через нього багато послань до Своїх церков і до невіруючих людей. Саме цей апостол, Павло, написав більше половини Книг Нового Завіту.
У двох своїх Посланнях Павло називає посаду апостола першою, яку Ісус призначив для служіння Своїм церквам (1 Коринтян 12:27-30; Ефесян 4:11). Вочевидь, робота апостольства полягала в тому, аби закласти фундамент Церкви, будучи другорядною лише по відношенню до роботи Самого Христа (Ефесян 2:19-20), а отже, це вимагало від апостолів мати авторитет очевидця, який би підтверджував їхню проповідь. Після того, як апостоли заклали фундамент, Церкву можна було будувати.
Павло ніколи не стверджував, що входить до числа первинних дванадцяти, але претендував на апостольство; віряни визнали, що Ісус призначив його Своїм особливим апостолом для язичників (Галатів 1:1; 1 Коринтян 9:1; Дії 26:16-18). У ранній церкві були й інші люди, яких називали "апостолами" (Дії 14:4, 14; Римлян 16:7; 1 Солунян 2:6), але тільки в тому сенсі, що вони були призначені, уповноважені і послані церквами з особливими дорученнями. Ці люди носили титул "апостол" в обмеженому сенсі і не мали всіх якостей апостольства, якими володіли перші дванадцять і Павло.
Не існує жодних Біблійних свідчень, які б вказували на те, що ці тринадцять апостолів були замінені, коли вони померли. Наприклад, дивіться Дії 12:1-2. Ісус призначив апостолів для заснування Церкви, а фундамент необхідно закласти лише один раз. Після смерті апостолів інші посади, окрім апостольства, які не потребують безпосередніх стосунків з Ісусом, змогли б продовжити цю справу.
English
Які є Біблійні вимоги до апостольства?
