Запитання
Що Біблія говорить про старіння?
Відповідь
Святе Письмо подає процес старіння як нормальну, природну складову життя в цьому світі. Зазвичай старість супроводжується поглибленою мудрістю та досвідом, тому з нею приходить достойність. «Сивизна – то пишна корона, знаходять її на дорозі праведности» (Приповісті 16:31; див. також Приповісті 20:29). Бог бажає, аби ми пам'ятали, що життя швидкоплинне (Якова 4:14) і що краса молодості швидко марніє (Приповісті 31:30; 1 Петра 1:24).
Зрештою, питання про старіння неможливо відокремити від питань про сенс життя та спадок, який ми залишаємо після себе. У книзі Еклезіаста Соломон викладає глибокі думки щодо старіння і пов'язаних з ним проблем.
Ми народжуємося з природною схильністю жити сьогоднішнім днем – марність цього описана у 1-7 розділах вищезгаданої книги. У міру того, як люди старішають і починають відчувати ознаки своєї смертності, вони зазвичай намагаються вкладати свої ресурси, які щораз зменшуються, у «проекти», що, на їхню думку, мають довготриваліший зміст у житті, зокрема, сподіваючись увічнити своє ім'я у спадку (Еклезіаста 2). На жаль, ніхто не може з упевненістю передбачити, що насправді матиме цінність і значення протягом тривалого часу (Еклезіаста 3:1-15), і це, зазвичай, призводить до розчарувань та розпачу з приводу скороминучості життя й очевидної несправедливості «під сонцем» (Еклезіаста 3:16-7:29).
Усвідомлюючи, що задоволення від таких дій завжди короткочасне, Соломон сподівається, що люди мудріше використовуватимуть Богом надану «частку» або долю, перш ніж помруть (Еклезіаста 8-12; див. також Псалом 89:12). Мудрість ця стосується нашого розуміння «часу» та «суду» – нам необхідно бачити Божу перспективу перед лицем швидкоплинності та явної несправедливості у житті (Еклезіаста 3:15-17; 8:5-8, 12-15; 9:11-12; 11:9; 12:14). Єврейська концепція часу в цих уривках містить ідею можливості (для дії при нагоді) й обмеженого часу (є лише певна кількість часу, перш ніж можливість щезне). А єврейське розуміння суду передбачає цілковиту свободу у використанні в житті нашої даної Богом «частки» на власний розсуд, але з обов'язковою подальшою відповідальністю перед Ним. Новозавітний аналог цих понять яскраво представлений у притчах Ісуса про десятьох дів, таланти (Матвія 25), двох синів (Матвія 21:28-32) і несправедливого управителя (Луки 16:1-13).
Автор книги Еклезіаста визнає труднощі та проблеми старіння, включаючи фізичний і психічний спад. Він розглядає це з людської позиції (Еклезіаста 7:15-18; 8:14-9:3), але також ділиться мудрістю, щоб допомогти нам вірно сприймати старіння з розумінням Божої перспективи, що включає поняття часу та суду. З нашим неминучим розчаруванням через людський стан – повсюдну зіпсованість, невизначеність і смертність – важливо пам'ятати, що «хто знаходиться поміж живих, той має надію, бо краще собаці живому, ніж левові мертвому! Бо знають живі, що помруть, а померлі нічого не знають, і заплати немає вже їм, – бо забута і пам'ять про них, і їхнє кохання, і їхня ненависть, та заздрощі їхні загинули вже, і нема вже їм частки навіки ні в чому, що під сонцем тим діється» (Еклезіаста 9:4-6). Знаючи про відповідальність за свою «частку», надану Богом, люди мають із радістю якомога раніше використовувати всі свої дари, таланти, мудрість і можливості в житті – перш ніж усі можливості щезнуть (9:7-10; 11:9-12:7).
Висновок із цих думок Еклезіаста щодо старіння: сенс життя реалізується в даній Богом меті, а наша мета досягається лише тоді, коли ми використовуємо свою частку в Христі, Божому обіцяному Спасителеві. І хоч одним ця частка може видаватися менш справедливою, ніж іншим, сенс життя буде підсумований тільки на остаточному суді, коли ми отримаємо свій спадок (Еклезіаста 7:11) згідно з тим, як використовували свою частку (Еклезіаста 12:14; пор. з 2 Коринтянам 5:10). Того дня ми побачимо Бога надзвичайно справедливим у Його нагороді чи відплаті, незалежно від того, наскільки несправедливо чи нерівномірно розподіленою видавалася нам наша частка в цьому теперішньому житті.
English
Що Біблія говорить про старіння?
