Запитання
Наскільки достовірна Біблія?
Відповідь
Використовуючи ті ж критерії, за якими ми оцінюємо достовірність інших історичних документів, ми можемо виявити, що Біблія є не лише достовірною, а й набагато достовірнішою за будь-які інші схожі праці. Достовірність – це питання правдивості і точної передачі. Отже, праці, що історично та фактично є вірними і сумлінно зберігаються протягом часу, вважаються достовірними. Високий рівень історичної верифікації та впевненість у точності передачі древнього твору полегшують визначення того, чи заслуговує він на довіру. Згідно з цими критеріями ми можемо вважати Біблію достовірною.
Як і з будь-якою іншою історичною працею, не кожна конкретна деталь із Біблії може бути безпосередньо підтверджена. Проте її не можна назвати ненадійною лише тому, що в ній є моменти, які не можуть бути, або ще не були підтверджені. Розумно було б очікувати, що вона має бути точною в тому, що можливо перевірити. Це – первинна перевірка достовірності, і тут Біблія отримує найвищу оцінку. Мало того, що багато її історичних деталей були визнані точними давно, деякі місця, що колись викликали сумніви, підтвердилися більш пізніми археологічними відкриттями.
Наприклад, археологічні знахідки 1920-х років підтвердили існування міста Ур, згаданого в Буття 11, у чому сумнівалися деякі скептики. Малюнки, виявлені в єгипетській гробниці, зображують призначення намісника таким чином, який точно відповідає біблійному опису церемонії за участю Йосипа (Буття 39). У Сирії були знайдені глиняні таблички, датовані 2300 р. до н.е., що підтримують старозавітні історії, лексику й географію. Скептики сумнівалися в існуванні хетів (Буття 15:20; 23:10; 49:29), поки в Туреччині не було знайдене древнє хетське місто і дуже багато документальних записів. Існують десятки інших старозавітних фактів, які підтверджуються археологічними знахідками.
Що ще важливіше – жодний з фактів, поданих у Старому чи Новому Завітах, не був визнаний неправдивим. Ця історична достовірність має вирішальне значення для нашої довіри іншим повідомленням, що містяться у Святому Письмі.
Навіть «чудесні» події у книзі Буття мають доказову базу, до якої ми можемо звернутися сьогодні. Стародавні вавилонські описи змішання мов відповідають біблійній історії про Вавилонську башту (Буття 11:1-9). У цих же записах згаданий всесвітній потоп – подія, яка у різноманітних формах присутня в багатьох культурах у всьому світі. Була знайдена місцевість, де колись розташовувалися Содом і Гоморра (Буття 19), з ознаками інтенсивних руйнувань, завданих вогнем. Навіть єгипетські кари та подальший вихід (Вихід 12:40-41) мають археологічну підтримку.
Це ж стосується і Нового Завіту – назви різних міст, імена політичних діячів та події, згадані в ньому, підтверджуються багатьма істориками й археологами. Лука, автор Євангелія та книги Дії Апостолів, вважається першокласним істориком за свою увагу до дрібниць і докладні описи. Як у Старому, так і в Новому Завітах Біблія доводить свою достовірність у тому, що піддається перевірці.
Точна передача оригінального тексту також є важливим аспектом надійності Біблії. Писання Нового Завіту були створені протягом кількох десятиліть після описаних у них подій, що занадто мало для того, щоб легенди чи міфи змогли спотворити реальну історію. Фактично, час створення основної структури Євангелія можна віднести до виникнення формального віровчення через кілька років після розп'яття Ісуса, згідно з описом Павла у 1 Коринтянам 15:3-8. Історики мають доступ до величезної кількості рукописів, які підтверджують, що Новий Завіт надійно копіювався та поширювався. Це дає можливість із достатньою впевненістю вважати – те, що ми читаємо сьогодні, точно передає оригінальні праці.
Старий Завіт також має всі докази надійної передачі. Коли в 1940-х роках були знайдені сувої Мертвого моря, то виявилося, що вони на 800 років старші за будь-які інші існуючі рукописи. Порівняння стародавніх і більш сучасних документів продемонструвало вкрай ретельний підхід до передачі тексту, ще раз довівши нам – те, що ми маємо зараз, є оригінальними текстами.
Усі ці фактори дають об'єктивні підстави вважати Біблію достовірною. Також критично важливо звертати увагу на ці ж фактори і стосовно інших текстів, які використовуються для написання книг з історії. Біблія має більшу емпіричну підтримку, коротший інтервал між оригінальними письменами і збереженими копіями та більшу кількість первинних манускриптів, ніж будь-яка інша старовинна праця.
Наприклад, існує десять примірників праць Юлія Цезаря, найдавніший з яких був створений через 1000 років після написання оригінальних творів, і можливості перевірити рівень відповідності цих копій оригіналам немає. Є вісім примірників творів історика Геродота, найдавніший з яких з'явився через 1400 років після написання оригіналу. Археологи знайшли 643 рукописні примірники праць Гомера, що дозволило отримати 95-відсоткову впевненість у тому, що вони містять оригінальний текст.
Водночас, у даний час налічується понад 5000 рукописів Нового Завіту, причому більшість ранніх копій були створені через 200-300 років після написання оригіналу, а деякі – менш ніж за 100 років. Це дає понад 99% упевненості в тому, що вони містять первинний текст.
У нас є не лише об'єктивні причини стверджувати, що Біблія достовірна. Ми також не можемо назвати її недостовірною, не відкинувши майже все інше, що ми знаємо про стародавню історію. Якщо Святе Письмо не витримує випробування на достовірність, тоді його не витримає жодна інша древня праця. Достовірність Біблії підтверджується як її історичною вірністю, так і точною передачею.
English
Наскільки достовірна Біблія?
