Послання до Римлян
Автор: У Римлянам 1:1 автором послання названий апостол Павло. У Римлянам 16:22 зазначено, що Павлові слова записувала людина на ім'я Терцій.Дата написання: Послання до Римлян було, імовірно, написане у 56–58 рр. н.е.
Мета написання: Як і з усіма посланнями Павла до церков, його метою було проголосити славу Господа Ісуса Христа, викладаючи Його вчення, наставляючи та підбадьорюючи віруючих, яким були адресовані його листи. Особливу занепокоєність Павла викликали ті, кому цей лист було написано – віруючі в Римі: «улюбленим Божим, покликаним святим» (Римлянам 1:7, тут і далі – сучасний переклад Українського Біблійного Товариства). Він сам був римським громадянином, тому мав особливі почуття до римської громади. Оскільки Павло не мав тоді можливості відвідати церкву в Римі, він використав цей лист також для того, щоб представитися їм.
Ключові вірші: Римлянам 1:16: «Адже я не соромлюся Радісної Звістки Христа, тому що вона – Божа сила на спасіння кожному, хто вірить: перше – юдеєві, а тоді – грекові».
Римлянам 3:9–11: «То що ж? Чи маємо ми перевагу? Зовсім ні! Ми вже раніше довели, що як юдеї, так і греки, – усі під гріхом, як написано: Немає ні одного праведного, не має того, хто розуміє; не має того, хто шукає Бога».
Римлянам 3:21: «Нині ж, незалежно від Закону, виявилася Божа праведність, про яку свідчать Закон і Пророки».
Римлянам 3:23: «Адже всі згрішили й позбавлені Божої слави».
Римлянам 5:8: «Але Бог виявляє Свою любов до нас тим, що Христос за нас помер, коли ми були ще грішниками».
Римлянам 6:23: «Адже заплата за гріх – смерть, а Божий дар благодаті – вічне життя в Ісусі Христі, нашому Господі».
Римлянам 8:9: «Ви живете не по-тілесному, а Духом, тому що Божий Дух живе у вас. Якщо ж хто не має Христового Духа, той не Його».
Римлянам 8:28: «Знаємо, що тим, які люблять Бога, котрі покликані за Його передбаченням, усе сприяє до добра».
Римлянам 8:37–39: «Але в цьому всьому перемагаємо – завдяки Тому, Хто нас полюбив. Адже я переконаний, що ні смерть, ні життя, ні ангели, ні влади, ні теперішнє, ні майбутнє, ні сили, ні висота, ні глибина, ні будь-яке інше творіння не зможе нас відлучити від Божої любові, яка в Ісусі Христі, нашому Господі!».
Римлянам 10:9–10: «Якщо визнаєш своїми вустами Господа Ісуса й повіриш у своєму серці, що Бог підняв Його з мертвих, то спасешся. Бо серцем віримо для праведності, а устами визнаємо для спасіння».
Римлянам 12:1: «Тож благаю вас, брати: заради Божого милосердя, принесіть ваші тіла як живу, святу, приємну Богові жертву, як ваше служіння розуму».
Римлянам 12:19: «Не мстіть за себе, любі, але дайте місце гніву Божому, як написано: У Моїй владі є помста, і Я віддам, – каже Господь».
Римлянам 16:17: «Благаю вас, брати, остерігайтеся тих, хто сіє розділення і спокуси всупереч ученню, яке ви опанували; уникайте їх».
Коротке резюме: Павло був радий можливості нарешті послужити цій церкві, й усі добре знали про цей факт (1:8–15). Лист до Римлян був написаний у Коринті, незадовго до поїздки Павла до Єрусалиму, щоб доставити милостиню, яка була зібрана для бідних. Він мав намір відправитися в Рим, а потім до Іспанії (15:24), але його плани були порушені арештом в Єрусалимі. Павло, зрештою, відправився до Риму як ув'язнений. Фива, яка була служителькою церкви в Кенхреях, що біля Коринту (16:1), найімовірніше, доставила лист до Риму.
Послання до Римлян, насамперед, є доктринальною працею та може бути розділене на чотири частини: необхідність праведності (1:18–3:20); забезпечення праведності (3:21–8:39); відновлення праведності (9:1–11:36); застосування праведності (12:1–15:13). Головна тема цього листа є очевидною – праведність. Керуючись Святим Духом, Павло спочатку засуджує всіх людей в їхній гріховності. Він говорить про своє бажання проповідувати істину Слова Божого тим, хто в Римі. Павло висловив надію, що вони залишатимуться на правильному шляху. Він рішуче вказує на те, що не соромиться Євангелія (1:16), оскільки це – сила на спасіння кожному.
Послання до Римлян розповідає нам про Бога, про те, хто Він і що Він зробив. Воно говорить нам про Ісуса Христа і про те, що означає Його смерть. Воно говорить нам про нас самих – якими ми були без Христа та якими стали після того, як повірили в Нього. Павло вказує, що Бог не вимагав від людей наводити лад у своєму житті, перш ніж прийти до Христа. У той час, коли ми були ще грішниками, Христос помер на хресті за наші гріхи.
Зв'язки: Павло посилається на кількох людей і подій зі Старого Завіту, щоб проілюструвати славні істини у своєму посланні. Авраам вірив, і праведність була зарахована йому за його віру, а не за діла (4:1–5). У Посланні до Римлян 4:7–8 Павло говорить про Давида, який підтвердив ту ж істину: «Блаженні, кому прощені беззаконня і кому покриті гріхи. Блаженна людина, якій Господь не зарахує гріха!». Павло наводить приклад Адама, аби пояснити римлянам доктрину про успадкований гріх, і звертається до історії Сари та Ісаака, дитини обітниці, для зображення принципу, що християни є дітьми обітниці Божественної благодаті через Христа. У розділах 9–11 Павло викладає історію народу Ізраїля та заявляє, що Бог не відкинув Ізраїль повністю й остаточно (11:11–12), але дозволив йому «спотикатися», «доки не ввійде повнота язичників» (11:25).
Практичне застосування: Послання до Римлян виразно дає зрозуміти, що ми нічого не можемо зробити, щоб спастися. Будь-яка «добра» справа, коли-небудь зроблена нами, – ніщо перед Богом. Ми – мертві у своїх злочинах та гріхах, і лише благодать і милість Божа можуть врятувати нас. Бог виявив благодать та милість, пославши Свого Сина, Ісуса Христа, померти на хресті замість нас. Коли ми віддаємо своє життя Христу, то наша гріховна натура більше не контролює нас – нас контролює Дух. Якщо ми визнаємо, що Ісус є Господом, і віримо, що Він воскрес із мертвих, – ми спасенні, народжені згори. Ми маємо віддати своє життя Богові як живу жертву. Поклоніння Богові, Який врятував нас, має бути нашим найбільшим бажанням. Можливо, найкраще застосування описане в Римлянам 1:16 – не соромитися Радісної Звістки Христа. Замість цього, давайте будемо вірними, проголошуючи її!
English
Послання до Римлян
