Запитання
Що говорить Біблія про форму церковного управління?
Відповідь
У Своєму Слові Господь дає чітко зрозуміти те, як Він бажає, щоб Його Церква на землі була організована й керована. По-перше, Христос є Главою Церкви та її найвищим авторитетом (Ефесянам 1:22; 4:15; Колосянам 1:18). По-друге, місцева церква має бути автономною, вільною від зовнішніх авторитетів і контролю, з правом самоврядування та вільною від втручання будь-якої ієрархії особистостей або організацій (Титу 1:5). По-третє, церква повинна управлятися духовним керівництвом, розділеним на дві основні частини – старійшин і дияконів.
«Старійшини» були керівним органом серед ізраїльтян ще з часів Мойсея. Ми знаходимо, що вони приймають політичні рішення (2 Самуїла 5:3; 17:4, 15), пізніше є радниками царя (1 Царів 20:7) та представниками народу в духовних питаннях (Вихід 7:17; 24:1, 9; Числа 11:16, 24–25). Ранній грецький переклад Старого Завіту, Септуагінта, використовує слово «пресбітерос» щодо старійшин. Це саме грецьке слово використовується в Новому Завіті та перекладається як «старійшина».
У Новому Завіті кілька разів згадуються старійшини, що відіграють роль церковних керівників (Дії 14:23; 15:2; 20:17; Якова 5:14; Титу 1:5). І, мабуть, у кожній церкві їх було більше одного, оскільки в більшості випадків це слово зустрічається в множині. Єдине виключення стосується тих випадків, коли один старійшина був обраний із певною метою (1 Тимофію 5:1, 19). В єрусалимській церкві старійшини були її керівниками разом із апостолами (Дії 15:2–16:4).
Очевидно, що пост старійшини прирівнювався до посту «єпископоса», що перекладається як «опікун» або «наглядач» (Дії 11:30; 1 Тимофію 5:17). Термін «старійшина» може стосуватися сану, в той час як «єпископ / опікун» – описує його авторитет й обов’язки (1 Петра 2:25; 5:1–4). У Посланні до Филип’ян 1:1 Павло вітає єпископів і дияконів, але не згадує старійшин, імовірно тому, що старійшини були тим самим, що і єпископи. Так само, в 1 Посланні до Тимофія 3:2, 8 викладаються якості єпископів і дияконів, але не старійшин. У Посланні до Тита 1:5–7 ці два терміна також, вочевидь, є об’єднані.
Пост «диякона» (від грецького «діаконос», що означає «через бруд») належав до службового керівництва церкви. Диякони були відокремлені від старійшин, хоча в багатьох моментах їх необхідні якості збігалися з якостями старійшин (1 Тимофію 3:8–13). Диякони допомагали церкві в тому, що вимагалося, як це записано в шостому розділі книги Дії Апостолів.
Щодо слова «поімен», перекладеного як «пастор», що стосується людини-лідера церкви, ми знаходимо його в Новому Завіті лише один раз, в Ефесянам 4:11:«Він і поставив одних апостолами, інших пророками, ще інших благовісниками, а тих – пастирями та вчителями». Два визначення – «пастирі» та «вчителі» є пов’язані, вони стосуються одного посту пастора-вчителя. Можливо, що пастор-вчитель був духовним керівником окремої помісної церкви.
Із перелічених вище текстів стає очевидним, що існувало чимало старійшин, однак це не суперечить тому, що одним старійшинам Бог давав дар у навчанні, а іншим – дар управління, молитви тощо (Римлянам 12:3–8; Ефесянам 4:11). Це також не суперечить Божественному покликанню їх до служіння, в якому вони використовували ці дари (Дії 13:1). Таким чином, один старійшина міг бути названий «пастором», інший відвідував членів церкви, тому що в нього був дар співчуття, водночас третій міг «керувати» церквою в плані вирішення організаційних питань. Пасторське та дияконське керівництво, організоване в багатьох церквах, виконує функції старійшин у поділі навантаження служіння та спільної роботи над прийняттям певних рішень. У Святому Письмі також часто згадується про участь громади в прийнятті рішень. У зв’язку з цим, існування лідера-диктатора, який одноосібно приймає рішення (ким би він не був – старійшиною, єпископом або пастором), не відповідає Біблії (Дії 1:23, 26; 6:3, 5; 15:22, 30; 2 Коринтянам 8: 19). Те саме стосується церкви, яка керується громадою і не надає належного значення ролі старійшин або церковних керівників.
Таким чином, Біблія навчає, що керівництво складається з багатьох старійшин (єпископів / опікунів) разом із групою дияконів, що служать церкві. Водночас, існування старійшини, який виконує головну «пасторську» роль, не суперечить факту наявності значної кількості старійшин. Бог закликає деяких бути «пасторами-вчителями» (так само, як Він закликав деяких стати місіонерами в 13 розділі книги Дії) і дає їх як дари церкві (Ефесянам 4:11). Тому церква може мати велику кількість старійшин, але не всі вони можуть бути покликані до служіння в ролі пастора. Але, як один із старійшин, пастор або «старійшина, що навчає» не має більшого авторитету в прийнятті рішень, аніж будь-який інший старійшина.
English
Що говорить Біблія про форму церковного управління?
