Запитання
Що таке совість?
Відповідь
Совість є складовою людської психіки, вона викликає душевний біль і почуття провини, коли ми порушуємо її устої, або дає почуття задоволення, якщо наші дії, думки і слова відповідають нашій системі цінностей. Давньогрецьке слово, яке перекладається як «совість» у всьому Новому Завіті, – це «suneidēsis», що означає моральну обізнаність або свідомість. Совість реагує, коли дії людини, думки і слова відповідають або суперечать її стандартам щодо того, що є правильно й неправильно.
У Старому Завіті немає аналога для новозавітного слова «suneidēsis». Відсутність слова «совість» в івриті може бути пов’язана з єврейським світоглядом, який був общинним, а не індивідуальним. Євреї вважали себе членами громади завіту, що колективно підпорядковується Богові та Його законам. Інакше кажучи, євреї були впевнені у своєму становищі перед Богом, якщо весь їхній народ перебував у добрих стосунках із Ним.
Новозавітна концепція совісті має більш індивідуалістичний характер і включає в себе три головні істини. По-перше, совість є даною Богом здатністю людини до самооцінки. Павло кілька разів називав свою власну совість «невинною» (Дії 23:1; 24:16; 1 Коринтянам 4:4). Він проаналізував свої слова й учинки і виявив, що вони відповідають його системі моралі та цінностей, які, звичайно ж, ґрунтувалися на Божих стандартах. Його совість підтверджувала чистоту його серця.
По-друге, у Новому Завіті про совість говориться як про свідка. Павло говорить, що язичники мають совість, що свідчить про те, що Закон Божий записаний в їхніх серцях, навіть якщо вони й не знали закону Мойсея (Римлянам 2:14-15). Він також називає свою совість свідком того, що він говорить правду (Римлянам 9:1) і поводиться з оточуючими у святості й щирості (2 Коринтянам 1:12). Окрім цього, він каже, що його совість говорить, що його дії не залишаються непоміченими для Бога, і сподівається, що і в інших людей совість виконує таку ж функцію (2 Коринтянам 5:11).
По-третє, совість «служить» системі цінностей людини. Слабка система цінностей веде до немічної совісті, тоді як зріла система цінностей веде до сильного відчуття того, що є правильним, а що – ні. У християнському житті совістю може керувати неадекватне розуміння біблійних істин, що може призвести до виникнення надмірного чи слабкого почуття провини й сорому. Становлення у вірі зміцнює совість.
Остання функція совісті стосується того, про що Павло говорить, навчаючи щодо вживання їжі, принесеної в жертву ідолам. Він вважав, що, оскільки ідоли не є реальними богами, то немає жодного значення, чи була їжа принесена їм у жертву, чи ні. Але люди з церкви в Коринті були слабкими у своєму знанні Божого Слова і вважали, що такі боги дійсно існували. Ці «незрілі» віруючі жахалися думки про вживання їжі, принесеної в жертву богам, тому що їх совість ґрунтувалася на забобонах і марновірних переконаннях. Тому Павло закликав тих, хто був більш «зрілим», не застосовувати свою свободу щодо їжі, якщо це могло призвести до того, що совість їхніх менш «зрілих» братів засуджувала би ці дії. Істина полягає в тому, що навіть якщо наша совість є чистою завдяки зрілій вірі, ми не маємо стати причиною того, що ті, у кого вона слабша, похитнуться від наших дій.
У Новому Завіті також говориться про «спалення» совісті, яка стала нечутливою, як після припікання розпеченим залізом (1 Тимофію 4:1-2). Така спалена і загрубіла совість вже нічого не відчуває. Людина зі спаленою совістю більше не чує її спонукань і може грішити ще більше, обманювати себе, думаючи, що з її душею все добре, і ставитися до інших із байдужістю та без співчуття.
Будучи християнами, ми маємо зберігати свою совість у чистоті, підкоряючись Богові й підтримуючи з Ним належні стосунки. Ми робимо це, застосовуючи Його Слово, яке постійно оновлює й пом’якшує наші серця. Ми зважаємо на тих, чия совість слабка, ставлячись до них із християнською любов’ю та співчуттям.
English
Що таке совість?
