Запитання
Як батькам-християнам слід переносити смерть дитини?
Відповідь
Як батьки ми не можемо уявити собі трагічнішої події за втрату власної дитини. Усі батьки, звичайно, очікують, що їхні діти переживуть їх. І така втрата є надзвичайною ситуацією, яка призводить до невгамовного болю й невпинного горя. Ця подія назавжди змінює життя, і відновити його батькам без дитини може бути дуже складно.
Було би самовпевненістю для будь-кого вказувати батькам, як їм слід переносити смерть власної дитини. Однак ми знаємо, що ті, хто віддає своє життя Богові, здатні швидше оправитися від такої втрати і повернутися до нормального життя, ніж ті, хто не має справжньої та позитивної віри у Творця. Отже, як батькам-християнам переносити смерть дитини? Чи торкається Біблія цієї теми, і якщо так, то яким чином?
По-перше, слід зазначити, що кожна людина переживає горе по-різному. Емоції людей дуже відрізняються за своєю інтенсивністю. Ці емоції є нормальними і природними. По-друге, жоден із батьків ніколи цілковито не оговтається від утрати дитини. Це не схоже на хворобу, після якої ми одужуємо. Більшість психологів порівнюють це з фізичною травмою, яка залишається на все життя. Проте ми маємо також пам’ятати – хоча ми завжди можемо відчувати втрату, з часом її інтенсивність зменшується.
Саме віра в люблячого та завжди вірного Бога дозволяє нам пережити та оправитися від втрати дитини, іноді дивовижним чином. Такий випадок стався з Давидом, коли його дитина померла через сім днів після народження (2 Самуїла 12:18-19). У цьому біблійному уривку можна знайти кілька цінних уроків, які можуть допомогти батькам, що переживають скорботу, дивитися в майбутнє з надією.
Один із них полягає в тому, що Давид ревно молився про життя своєї дитини (2 Самуїла 12:16). Це стосується всіх батьків у будь-який час, а не лише тоді, коли настають труднощі. Батьки мають завжди молитися про своїх дітей, просячи Бога супроводжувати та захищати їх. Крім цього, батьки мають звертатися до Бога за мудрістю і керівництвом, щоб наші діти зростали в навчанні Господньому (Суддів 13:12; Приповісті 22:6; Ефесянам 6:4).
Ще один урок з історії Давида – його реакція на смерть дитини. Коли він дізнався, що немовля померло, то прийняв це, підтверджуючи своїми діями: «І звівся Давид із землі, і помився, і намастився, і змінив свою одежу, і ввійшов до Господнього дому та й поклонився. Потому ввійшов до свого дому, і захотів їсти, – і поклали йому хліба, і він їв» (2 Самуїла 12:20). Дивовижним у цьому уривку є те, що Давид «ввійшов до Господнього дому та й поклонився». Інакше кажучи, він не тільки прийняв смерть власної дитини, але й вшанував Бога. Здатність поклонятися та прославляти Бога під час труднощів або кризи є найсильнішою демонстрацією нашої духовної впевненості в Ньому. Це дозволяє нам визнати реальність своєї втрати. І саме так Господь звільняє нас від болю, щоб ми могли продовжувати жити.
Наступний урок є особливо цінним. Він дає впевненість у тому, що діти, які помирають, не досягнувши свідомого віку, потрапляють на небеса. Відповідь Давида тим, хто дивувався з його реакції на смерть дитини, завжди була чудовим джерелом розради для віруючих батьків, які втратили немовлят і маленьких дітей: «А тепер, – померло воно. Нащо то я б постив? Чи зможу ще повернути його? Я піду до нього, а воно не вернеться до мене» (2 Самуїла 12:23). Давид був цілковито впевнений, що зустрінеться зі своїм сином на небесах. Цей уривок є переконливим свідченням того, що маленькі діти, які залишають цей світ, потрапляють на небо.
Втрата дитини є вкрай важкою подією. Немає жодних чітких принципів, що вказували би нам, як переносити таке горе. Проте психологи і ті, хто пережив утрату дитини, надали декілька корисних порад:
• Пам’ятайте, що ви не самотні. У вас є Бог. У вас є брати й сестри у Христі. У вас є близькі друзі та родина. Покладіться на них. Вони поруч, аби допомогти вам.
• Не встановлюйте термінів для відновлення. Не чекайте настання дня, коли ви перестанете думати про свою дитину.
• Говоріть про свою дитину. Дуже важливо, щоб ви поділились історією про неї з іншими людьми.
• Дбайте про себе та інших своїх дітей. Вони також страждають. Вони сумують через втрату брата чи сестри та відчувають додатковий біль, бачачи своїх батьків у горі.
• Намагайтеся не приймати будь-які серйозні рішення, принаймні, протягом першого року.
• Будьте готові до того, що багато «перших» моментів після смерті дитини будуть болючими – перший День народження, перше Різдво тощо.
І наостанок: християни, що втратили дитину, мають велику й вірну обітницю в Божому Слові: «І Бог кожну сльозу з очей їхніх зітре, і не буде вже смерті. Ані смутку, ані крику, ані болю вже не буде, бо перше минулося!» (Об’явлення 21:4).
English
Як батькам-християнам слід переносити смерть дитини?
