Запитання
Чи відповідає екуменізм Біблії? Чи слід християнам брати участь в екуменічному русі?
Відповідь
Уолтер Елуел у «Стислому євангельському теологічному словнику» визначає екуменізм як «організовану спробу домогтися співробітництва та єдності між християнами». На міжнародному рівні екуменізм представлений Всесвітньою радою церков, яка заявляє наступне про свої цілі: «Всесвітня рада церков – це співдружність церков, які сповідують Господа Ісуса Христа як Бога та Спасителя згідно зі Святим Письмом, і тому прагнуть разом виконати своє спільне покликання на славу єдиного Бога – Отця, Сина і Святого Духа. Це – спільнота церков, яка прагне видимої єдності в одній вірі та в одній євхаристичній спільності, виявленій у поклонінні та спільному житті у Христі. Вона прагне цієї єдності, як Ісус молився за Своїх послідовників – "щоб увірував світ" (Івана 17:21)» (www.wcc-coe.org). Документ під назвою «Євангельські християни та католики разом: християнська місія в третьому тисячолітті», опублікований 1994 року та схвалений деякими доволі відомими представниками євангельських церков і римського католицизму, є ще одним прикладом екуменізму.
Екуменізм також можна визначити ширше: «рух, що сприяє всесвітній єдності між усіма релігіями через розширення співпраці». Наприклад, християнський священик може запросити мусульманського імама виступити за кафедрою, або церква може провести спільне молитовне служіння з індуїстською громадою. У такій формі екуменізм є безумовно хибним. Нам сказано: «До чужого ярма не впрягайтесь з невірними» (2 Коринтянам 6:14; див. також Галатам 1:6-9). Світло й темрява не мають нічого спільного між собою.
У цій статті ми обмежимо визначення екуменізму так: «рух до єдності серед християнських груп». Важливе питання полягає в наступному: чи слід брати участь в екуменічному русі і чи відповідає він Біблії? Чи маємо ми брати участь у спільних заходах на місцевому, національному або міжнародному рівнях з іншими «християнами»? На це немає однозначної відповіді. Безперечно, що єдність серед істинних християн важлива (Псалом 132:1; Івана 17:22). Однак що робити, коли деякі з тих, хто сповідує християнство, насправді відкидають певні основи віри? Кожну ситуацію слід розглядати окремо. Ось декілька питань, які можуть допомогти нам вирішити, як правильно ставитися до екуменізму:
Перш за все, чи є ті, з ким ми об'єднуємось, істинними християнами в біблійному розумінні? Багато людей та організацій закликають ім'я Ісуса Христа та навіть заявляють, що Він – Господь і Спаситель, проте відкидають те, що про Нього каже Біблія. Очевидними прикладами є мормони та свідки Ієгови, які називають себе послідовниками Ісуса і стверджують, що вони – «християни», проте заперечують те, що Святе Письмо повідомляє про Його природу та діяльність. Не настільки очевидним прикладом є ліберальне християнство. Воно присутнє майже в усіх конфесіях, однак, незважаючи на видиму схожість із християнством традиційним, зазвичай відкидає деякі фундаментальні істини. Ліберали часто заперечують або применшують натхненність й авторитет Біблії (2 Тимофію 3:16), виняткову природу спасіння у Христі (Івана 14:6; 1 Тимофію 2:5) та цілковиту залежність від Божої благодаті для спасіння, незалежно від людських діл (Римлянам 3:24, 28; Галатам 2:16; Ефесянам 2:8-9).
У наш час головна увага екуменічній єдності приділяється в середовищі євангельських і католицьких церков. Її прихильники стверджують, що обидві групи є християнами та шанують Бога у своїх системах віросповідання. Проте між цими двома групами існують істотні відмінності. Біблійне християнство та римський католицизм – це дві різні релігії, що практикують і вірять у різні речі щодо спасіння, авторитету Біблії, священства віруючих, людської природи, подвигу Христа на хресті тощо. Низка непримиримих відмінностей між тим, що говорить Біблія, та тим, що проповідує Римсько-Католицька церква, унеможливлює будь-яку спільну місію. Ті, хто це заперечує, не є вірними тому, в що, за їхніми словами, вони вірять, на чийому боці вони би не були. Будь-який католик, який серйозно ставиться до своєї віри, відкине те, у що вірить переконаний євангельський християнин, і навпаки.
Однією з привабливих рис екуменізму є те, що часто групи, які відрізняються за теологією, доходять згоди з деяких важливих для них питань. Біблійні християни зазвичай дотримуються твердої позиції щодо абортів, традиційного погляду на сім'ю, піклування про бездомних і хворих та прагнення досягти справедливості у світі. Інші групи, які дотримуються небіблійної теології, можуть мати такі ж соціальні цінності. Отже, спокуса об'єднатися в прагненні досягти успіху у спільній справі іноді буває вкрай сильною. Це приводить до нашого наступного питання.
Якою є кінцева мета цих екуменічних зусиль? Святе Письмо дає чіткі вказівки щодо того, як мають жити християни, що вірять у Біблію. Колосянам 3:17 виражає нашу мету так: «І все, що тільки робите словом чи ділом, – усе робіть у Ім'я Господа Ісуса, дякуючи через Нього Богові й Отцеві». Щодо нашої взаємодії з оточуючим світом, Ісус каже в Матвія 5:16: «Отак ваше світло нехай світить перед людьми, щоб вони бачили ваші добрі діла, та прославляли Отця вашого, що на небі». Матвія 28:18-20 і 1 Коринтянам 2:2 вказують на те, що Євангеліє є нашим головним пріоритетом. Усе, що ми робимо, має приносити славу і честь Богові; нам слід вести достойне й сповнене добрих діл життя у втраченому та гріховному світі, несучи йому Євангеліє, яке здатне змінювати життя. Звістка про смерть і воскресіння Христа прославляє Бога та має бути головним мотивом нашої взаємодії зі світом.
Чи є це метою екуменічного руху? Часто донесення Євангелія відкладається на другий план, якщо взагалі не забувається. Замінюючи Євангеліє, екуменізм має тенденцію зосереджуватися на політичних і соціальних проблемах. Замість того, щоб намагатися змінювати серця, він перетворюється на прагнення змінювати середовище – політичне, соціальне чи фінансове. Кінцевою метою нашої діяльності має бути спасіння загублених грішників (Ефесянам 2:1-3). Небесні ангели радіють, коли навіть один грішник кається (Луки 15:10), проте в Біблії не сказано, щоб вони раділи через прийняття чергового закону, викопану криницю чи вимощену вулицю. (У цьому немає нічого поганого, проте ніщо не має затьмарювати Євангеліє.) Роздумуючи над екуменізмом, нам слід переконатися, що Боже Царство продовжує поширюватися через євангелізм.
Отже, чи слід нам брати участь в екуменічній співпраці з іншими християнськими церквами та групами віруючих? Якщо немає доктринального компромісу щодо основних християнських переконань, якщо роль Євангелія не применшується та не ігнорується, якщо віруючі зберігають ясне свідчення перед світом та якщо прославляється Господь, тоді ми можемо вільно і з радістю приєднатися до інших віруючих у прагненні до Божого Царства.
English
Чи відповідає екуменізм Біблії? Чи слід християнам брати участь в екуменічному русі?
