Запитання
Чи вказує нам Біблія прощати й забувати?
Відповідь
У Біблії немає фрази «простити й забути». Проте ми знаходимо багато віршів, які вказують нам прощати один одного (наприклад, Матвія 6:14 та Ефесянам 4:32). Християнин, який не бажає прощати, виявить, що його спілкування з Богом порушене (Матвія 6:15), і може пожати гіркоту та втрату нагороди (Євреям 12:14-15; 2 Івана 1:8).
Прощення – це вольове рішення. Оскільки Господь велить нам прощати, ми маємо свідомо вирішити виявити послух і пробачити. Кривдник може не бажати прощення та може ніколи не змінитися, проте це не скасовує Божого бажання, щоб Його діти мали дух прощення (Матвія 5:44). Ідеальним було б, якби кривдник прагнув примирення, але навіть якщо це не так, постраждала сторона може все одно вирішити пробачити.
Звичайно, неможливо по-справжньому забути про гріхи, скоєні проти нас. Ми не можемо вибірково «видаляти» події зі своєї пам’яті. У Біблії сказано, що Господь не «згадує» наших гріхів (Євреям 8:12). Проте Він залишається всезнаючим. Він пам’ятає, що ми «всі згрішили, і позбавлені Божої слави» (Римлянам 3:23). Але будучи прощеними, ми виправдані за законом. Небеса – наші, наче наш гріх ніколи не мав місця. Якщо ми належимо Богові через віру у Христа, то Він не засуджує нас за наші гріхи (Римлянам 8:1). У цьому розумінні Він «прощає та забуває».
Якщо «простити й забути» означає рішення пробачити кривдника заради Христа, щоб рухатися далі у своєму житті, то це мудрий і благочестивий курс дій. Наскільки це можливо, ми маємо намагатися забути те, що було в минулому, та спрямовувати свій погляд у майбутнє (Филип’янам 3:13). Апостол Павло каже, що нам слід прощати один одного, «як і Бог через Христа [нам] простив!» (Ефесянам 4:32). Нам не слід допускати, щоб «гіркий корінь» проріс у наших серцях (Євреям 12:15).
Однак якщо «простити й забути» означає діяти так, неначе гріх ніколи не мав місця, та жити, ніби ми його не пам’ятаємо, тоді ми можемо стикнутися з проблемами. Наприклад, жертва зґвалтування може бажати пробачити ґвалтівника, проте це не означає, що вона має діяти так, ніби цей гріх ніколи не був скоєний. Проводити час наодинці з ґвалтівником, особливо нерозкаяним, – це не те, чого навчає Святе Письмо. Прощення означає, що ми більше не тримаємо зла на людину, але прощення відрізняється від довіри. Розумно вживати запобіжні заходи, і іноді динаміка стосунків має змінюватися. «Мудрий бачить лихе – і ховається, а безумні йдуть і караються» (Приповісті 22:3). Ісус сказав Своїм послідовникам: «Будьте ж мудрі, як змії, і невинні, як голубки» (Матвія 10:16). У контексті спілкування з нерозкаяними грішниками ми маємо бути «невинними» (бажаючи пробачити), але водночас і «мудрими» (обережними).
Простити і забути – це ідеал. Любов «не думає лихого» (1 Коринтянам 13:5) та «покриває багато гріхів» (1 Петра 4:8). Однак зміна сердець – це Божа справа, і доки злочинець не переживе істинної, надприродної зміни серця, розумно буде обмежити рівень довіри до цієї людини. Бути обережними не означає, що ми не пробачили. Це просто означає, що ми – не Бог і не можемо бачити серця цієї людини.
English
Чи вказує нам Біблія прощати й забувати?
