Запитання
Чи є свобода віросповідання біблійною концепцією?
Відповідь
Відповідно до закону Мойсея формою правління в Ізраїлі була теократія. Успіхи або невдачі народу залежали від міри його послуху Богові. «Свобода віросповідання» не була складовою старозавітної системи, оскільки Ізраїлем правив безпосередньо Бог. Зрозуміло, що теократія Ізраїлю не була призначена стати моделлю правління для решти світу. Нації, що встановили самозвану теократію, наприклад, середньовічна Іспанія, породили тоталітарні кошмари. Релігійна нетерпимість інквізиції не була результатом справжньої теократії – вона була породженням грішних людей, які прагнули влади.
У Новому Завіті ми отримуємо чіткіше уявлення про роль уряду, визначену Богом. У Посланні до Римлян 13:3-4 викладаються обов'язки уряду, які фактично зводяться до того, щоб карати за погані вчинки, винагороджувати за хороші й утверджувати справедливість. Отже, Господь дав уряду певні обов'язки, проте запровадження системи поклоніння до них не відноситься.
Конфлікту між біблійними цінностями та громадянським принципом релігійної свободи не існує. Фактично, тільки уряди, що основуються на юдеохристиянських цінностях, надають таку свободу. Ісламські, індуїстські та буддійські уряди не допускають релігійної свободи; тому такі країни, як Пакистан, Індія та Тибет, у цілому нетерпимі до інших релігій. Атеїстичні режими, як колишній Радянський Союз, також протистояли свободі віросповідання.
Концепція релігійної свободи є біблійною з кількох причин. По-перше, Сам Бог дає «свободу віросповідання» людям, і в Святому Письмі міститься декілька прикладів цього. У Матвія 19:16-23 описується, як багатий молодий правитель прийшов до Ісуса. Після короткої розмови юнак «відійшов, зажурившись», і відмовився слідувати за Ним. Ключовим моментом тут є те, що Христос відпустив його. Бог не «нав'язує» віру в Себе. Віра заповідана, проте ніколи не нав'язувалася. У Матвія 23:37 Ісус виявляє бажання притягнути до Себе дітей Єрусалиму, але вони «не захотіли». Якщо Господь надає людям свободу визнавати або відмовлятися від Нього, то й нам слід чинити так само.
По-друге, свобода віросповідання цінує подобу Бога в людині (Буття 1:26). Частина Його подоби – це наша воля; тобто, людина має можливість обирати. Господь поважає наш вибір, надаючи нам свободу приймати рішення щодо свого майбутнього (Буття 13:8-12; Ісуса Навина 24:15), навіть якщо ці рішення є хибними. Знову-таки, якщо Бог дозволяє нам вибирати, то й нам слід надавати таку можливість іншим.
По-третє, свобода віросповідання визнає той факт, що саме Святий Дух змінює серця, а не уряд (Івана 6:63). Спасає лише Ісус. Заперечувати свободу віросповідання – означає визнавати, що людські уряди з його гріховними правителями мають право визначати, яка релігія є правильною. Проте царство Христа «не із світу цього» (Івана 18:36), і ніхто не стає християнином за урядовим планом. Ми стаємо віруючими Божою благодаттю через віру в Ісуса (Ефесянам 2:8-9). Що би уряд не чинив – це не має жодного відношення до народження згори (Івана 1:12-13; 3:5-8).
По-четверте, свобода віросповідання визнає, що зрештою йдеться не про релігію, а про взаємини. Бог не бажає показового поклоніння, а лише особистих стосунків зі Своїми дітьми (Матвія 15:7-8). Державний контроль ніколи не зможе привести до таких стосунків.
English
Чи є свобода віросповідання біблійною концепцією?
