Запитання
Що таке прославлення?
Відповідь
Коротка відповідь полягає в тому, що «прославлення» – це Боже остаточне видалення гріха із життя святих (тобто, всіх спасенних) у вічності (Римлянам 8:18; 2 Коринтянам 4:17). При приході Христа Його слава (Римлянам 5:2) – честь, велич і святість – виявиться у нас. Із смертних істот, обтяжених гріховною природою, ми перетворимося на безсмертних святих із прямим і безперешкодним доступом до Бога, та будемо насолоджуватися святим спілкуванням з Ним протягом вічності. Розглядаючи прославлення, нам слід зосередитися на Христі, бо Він – «блаженна надія» кожного християнина. Крім того, ми можемо вважати остаточне прославлення кульмінацією освячення.
Остаточне прославлення відбудеться в момент вияву слави нашого великого Бога й Спасителя Ісуса Христа (Титу 2:13; 1 Тимофію 6:14). До Його повернення ми всі обтяжені гріхом і наше духовне бачення спотворене прокляттям. «Отож, тепер бачимо ми ніби у дзеркалі, у загадці, але потім – обличчям в обличчя; тепер розумію частинно, а потім пізнаю, як і пізнаний я» (1 Коринтянам 13:12). Кожного дня ми маємо наполегливо, з допомогою Духа, умертвляти все «тілесне» (гріховне) в собі (Римлянам 8:13).
Як і коли ми будемо остаточно прославлені? При останній сурмі, коли прийде Ісус, святі пройдуть через фундаментальну миттєву трансформацію – «раптом, як оком змигнути … ми перемінимось!» (1 Коринтянам 15:51-52); тлінне тоді зодягнеться в нетління (1 Коринтянам 15:53). Водночас у 2 Коринтянам 3:18 ясно вказано, що дивовижним чином ми вже зараз «відкритим обличчям ... дивимося всі на славу Господню, і зміняємося в той же образ від слави на славу». Щоб нікому не здавалося, що це споглядання й перетворення (як частина освячення) – заслуга особливо святих людей, Святе Письмо додає наступне: «...як від Духа Господнього». Інакше кажучи, це – благословення, яке дарується кожному віруючому. Це стосується не нашого остаточного прославлення, а аспекту освячення, за допомогою якого Дух змінює нас просто зараз. Хвала Йому за наше освячення «в дусі та в правді» (Юди 24-25; Івана 17:17; 4:23)!
Нам слід розуміти вчення Святого Письма про природу слави – як неперевершеної слави Бога, так і нашої частки в ній під час Його приходу. Божа слава стосується не лише неприступного світла, в якому Він живе (1 Тимофію 6:15-16), але і Його честі (Луки 2:13) та святості. «Ти», про Якого йдеться в Псалмі 103:1, – це той же Господь, про Якого згадується в 1 Тимофію 6:15-16. «Зодягнувся Ти в велич та в славу! Зодягає Він світло, як шати» (Псалом 103:1-2; порівн. з 92:1; Йова 37:22; 40:10). Коли Ісус повернеться у Своїй великій славі для звершення суду (Матвія 24:29-31; 25:31-35), Він зробить це як єдиний Володар, що має вічну владу (1 Тимофію 6:14-16).
Створені істоти не можуть дивитися на велич Божої слави. Як Єзекіїль (Єзекіїля 1:4-29) і Симон Петро (Луки 5:8), Ісая відчував огиду до себе в присутності святого Бога. Після вигуку серафимів: «Свят, свят, свят Господь Саваот, уся земля повна слави Його!», пророк сказав: «Горе мені, бо я занапащений! Бо я чоловік нечистоустий, і сиджу посеред народу нечистоустого, а очі мої бачили Царя, Господа Саваота!» (Ісаї 6:3-5). Навіть ангели демонстрували, що недостойні споглядати Божу славу, закриваючи обличчя своїми крилами.
Славу Господа можна назвати «важкою»; єврейське слово «кабод» буквально означає «важкий або обтяжливий». Коли Господь Ісус втілився, Він виявив і «вагому» святість Бога, і повноту Його благодаті та правди: «І Слово сталося тілом, і перебувало між нами, повне благодаті та правди, і ми бачили славу Його, славу як Однородженого від Отця» (Івана 1:14; пор. з 17:1-5). Слава, виявлена втіленим Христом, супроводжує служіння Духа (2 Коринтянам 3:7-8); вона незмінна й постійна (Ісаї 4:5-6; пор. з Йова 14:1-2; Псалом 101:13; 102:17; Якова 1:10). Попередні вияви Божої слави були тимчасовими, як наприклад, згасаючий потік Його слави від Мойсея. Мойсей покрив своє обличчя, щоб черстві ізраїльтяни не побачили, що вона згасає (2 Коринтянам 3:13), але в нашому випадку Христос забрав це покривало, і ми відображаємо славу Господню та прагнемо уподібнюватися до Нього через Духа.
У Своїй молитві Ісус просив, аби Бог освятив нас Своєю правдою (Івана 17:17). Освячення необхідне, якщо ми хочемо побачити славу Христа та перебувати з Ним у вічному спілкуванні (Івана 17:21-24). «Бажаю Я, Отче, щоб і ті, кого дав Ти Мені, там зо Мною були, де знаходжуся Я, щоб бачили славу Мою, яку дав Ти Мені, – бо Ти полюбив Мене перше закладин світу» (Івана 17:24). Якщо прославлення святих відповідає принципу, розкритому у Святому Письмі, то в процесі його ми розділимо Божу славу (тобто, святість).
Згідно з посланням до Филип'ян 3:20-21, ми – громадяни небес, і коли наш Спаситель повернеться, то Він «перемінить тіло нашого пониження, щоб стало подібне до славного тіла Його». І хоч поки не зрозуміло, якими ми будемо, можна з упевненістю сказати, що коли Він прийде у великій славі, ми «будем подібні до Нього, бо будемо бачити Його, як Він є» (1 Івана 3:2). Ми цілковито відповідатимемо образу нашого Господа Ісуса та будемо схожі на Нього тим, що наша людська природа звільниться від гріха та його наслідків. Наша благословенна надія повинна підштовхувати нас до святості з допомогою Духа. «І кожен, хто має на Нього надію оцю, очищає себе так же само, як чистий і Він» (1 Івана 3:3).
English
Що таке прославлення?
