Запитання
Чому бути хорошою людиною недостатньо, аби потрапити на небеса?
Відповідь
Якщо ви спитаєте в більшості людей, що потрібно робити, аби потрапити на небеса (припускаючи, що вони вірять у небеса чи загробне життя), то найчастіше у відповідь почуєте щось на кшталт: «Слід бути хорошою людиною». Більшість, якщо не всі релігії та філософські течії, ґрунтуються на етиці. Іслам, юдаїзм, світський гуманізм – загальне вчення таке: аби потрапити на небеса, треба бути хорошою людиною, дотримуватися Десяти заповідей, приписів Корану або золотого правила. Проте чи навчає цьому християнство? Чи є воно однією з багатьох світових релігій, які обіцяють, що ми потрапимо на небеса, якщо будемо хорошими людьми? Для початку, щоб отримати деякі відповіді, розгляньмо історію про багатого юнака з Матвія 19:16-26.
Перше, що ми відзначаємо, – юнак ставить правильне запитання: «Учителю Добрий, що маю зробити я доброго, щоб мати життя вічне?». Ставлячи це запитання, він визнає той факт, що незважаючи на всі його попередні зусилля, йому чогось бракувало, і він бажав знати, що ще потрібно було зробити, щоб отримати вічне життя. Однак незважаючи на те, що він ставить слушне питання, він робить це, ґрунтуючись на невірному світогляді заслуг («що маю зробити я доброго?»); юнак не розумів справжнього змісту закону – на що потім йому вкаже Ісус – який мав направляти людей до часу Христа (Галатам 3:24).
Друге, на що слід звернути увагу, – відповідь Ісуса. Він відповідає запитанням: чому той зве Його добрим? Інакше кажучи, Христос намагається дійти суті питання, а саме, що ніхто не є добрим, і ніхто не робить добро, крім Бога. Як зазначалося раніше, та людина виходила з хибного припущення, що ми здатні робити добро і заробляти собі шлях на небеса. Аби пояснити Свою позицію, Ісус каже, що якщо той прагне вічного життя, то йому слід дотримуватися заповідей. Цим Він не підтримує праведність, засновану на ділах, а радше піддає сумніву припущення юнака, вказуючи на його поверхневе розуміння закону й людських здібностей.
Відповідь молодого чоловіка надзвичайно промовиста. Почувши про дотримання заповідей, він питає Христа: «Які саме?». Ісус продовжує делікатно вказувати йому на хибність його мислення, згадуючи другу скрижаль закону, тобто заповіді, що стосуються наших стосунків з оточуючими людьми. Можна майже відчути розчарування юнака, який відповідає, що він усього цього дотримувався з дитинства. Тут криються два моменти: по-перше, іронія в самій відповіді. Заявляючи про дотримання всіх цих заповідей, він порушив заповідь про неправдиве свідчення. Якби він насправді був чесним, то визнав би – незважаючи на всі зусилля, він щодня зазнавав невдачі. Він мав поверхневе розуміння закону та завищену думку про власні здібності. По-друге, він таки усвідомлює, що не є достатньо добрим, бо питає в Ісуса: «Чого ще бракує мені?».
Христос тепер звертає увагу на самовдоволеність юнака. Він каже – якщо той бажає бути досконалим, то йому треба продати все майно, роздати вбогим і слідувати за Ним. Ісус безпомилково визначив те, чого «бракувало» або що заважало юнакові, – його прив'язаність до багатства. Великі статки цієї людини стали її кумиром. Він стверджував, що дотримувався всіх заповідей, проте насправді не зміг виконати навіть першу – не мати інших богів, окрім Господа! Юнак зажурився і пішов. Багатство було його «богом», якого він обрав замість Христа.
Ісус тепер звертається до Своїх учнів: «Поправді кажу вам, що багатому трудно ввійти в Царство Небесне. Іще вам кажу: Верблюдові легше пройти через голчине вушко, ніж багатому в Боже Царство ввійти!». Це шокувало Його послідовників, які дотримувалися поширеної думки про те, що багатство є ознакою Божого благословення. Але Христос вказує на перешкоду, яку часто створює багатство, – здатність підживлювати людське почуття самодостатності. Учні спитали Його: «Хто ж тоді може спастися?». Ісус відповів, нагадавши, що спасіння походить від Господа: «Неможливе це людям, – та можливе все Богові».
Хто ж може спастись? Якщо людину залишити саму на себе, то ніхто! Чому бути хорошою людиною недостатньо, аби потрапити на небеса? Тому що ніхто не є таким; справді добрим є лише Бог. Біблія каже, що всі згрішили та позбавлені Його слави (Римлянам 3:23). Вона також навчає, що плата за наш гріх – смерть (Римлянам 6:23). На щастя, Господь не чекав, поки ми якимось чином навчимося бути «добрими» – Христос помер за всіх неправедних, коли ми ще були у своїх гріхах (Римлянам 5:8).
Спасіння ґрунтується не на нашій доброті, а на доброті та милосерді Ісуса. Якщо ми сповідуємо своїми устами, що Він – Господь, і віримо в своїх серцях, що Бог воскресив Його з мертвих, то будемо спасенні (Римлянам 10:9). Це спасіння у Христі – дорогоцінний дар, і, як кожен справжній дар, ми отримуємо його незаслужено (Римлянам 6:23; Ефесянам 2:8-9). Євангельська звістка полягає в тому, що люди ніколи не зможуть бути достатньо добрими, аби потрапити на небеса. Ми маємо визнати, що ми – грішники, недостойні Божої слави, і нам слід підкоритися вказівці розкаятися у своїх гріхах і покластися вірою на Ісуса Христа. Тільки Він був достатньо добрим, щоб заслужити небеса, і Він дає Свою праведність тим, хто в Нього вірить (Римлянам 1:17).
English
Чому бути хорошою людиною недостатньо, аби потрапити на небеса?
