Запитання
Якою є історія християнства?
Відповідь
Історія християнства це, насправді, історія західної цивілізації. Християнство мало всеохоплюючий вплив на суспільство – мистецтво, мова, політика, законодавство, сімейне життя, календарні дати, музика та все, що ми тільки можемо назвати, було покарбоване впливом християнства протягом приблизно двох тисячоліть. Таким чином, знати історію церкви дуже важливо.
Виникнення церкви
Церква виникла через 50 днів після воскресіння Ісуса (приблизно в 35 р. н.е.). Ісус обіцяв звести Свою Церкву (Матвія 16:18) та, з приходом Святого Духа в день П’ятидесятниці (Дії 2:1–4), церква – «еклесіа» («викликана громада») – зародилась офіційно. Три тисячі людей відгукнулися на проповідь Петра того дня і вирішили слідувати за Христом.
Першими християнами стали юдеї та люди, навернені в юдаїзм, і церква зосереджувалась в Єрусалимі. Через це християнство спочатку сприймалося як юдейська секта, наближена до фарисейства, садукейства чи єсейства. Тим не менше, проповідь апостолів радикально відрізнялася від учення інших юдейських груп. Ісус був юдейським Месією (помазаним Царем), який прийшов виконати Закон (Матвія 5:17) і запровадити новий завіт, заснований на Його смерті (Марка 14:24). Ця звістка, яка несла звинувачення у вбивстві Месії, розгнівала багатьох юдейських лідерів і деякі з них, як Павло з Тарсу, робили все можливе, щоб викорінити її (Дії 9:1–2).
Тим не менше, цілком слушним є твердження, що коріння християнства сягають юдаїзму. Старий Завіт поклав основу Новому, і християнство неможливо повністю зрозуміти без знання Старого Завіту (див. книги Матвія та Євреїв). Старий Завіт пояснює необхідність у Месії, містить історію Його роду та пророкує про Його прихід. У Своєму житті Ісус виконав понад 300 окремих пророцтв, доводячи, що Він був Тим, про Кого говорилося в Старому Завіті.
Зростання Ранньої церкви
Через нетривалий час після П’ятидесятниці двері до церкви відкрились і для неюдеїв. Євангелист Филип проповідував самаритянам (Дії 8:5) і багато з них увірували в Христа. Апостол Петро проповідував язичницькому сімейству Корнилія (Дії, 10 розділ) й вони також прийняли Святого Духа. Апостол Павло (колишній гонитель церкви) поширював Євангеліє на весь греко-римський світ, сягнувши самого Риму (Дії 28:16) та, можливо, навіть Іспанії.
До 70 р. н.е., коли був знищений Єрусалим, більшість книг Нового Завіту були написані та розповсюджувалися від церкви до церкви. Протягом наступних 240 років християни були переслідувані Римом – іноді випадково, іноді за вказівкою уряду.
У II-III століттях, зі зростанням чисельності тих, що повірили, церковне керівництво ставало все більш ієрархічним. Протягом того часу було викрито та спростовано деякі єресі, а також було досягнуто згоди з приводу новозавітного канону. Гоніння продовжували посилюватися.
Виникнення Римської церкви
У 312 р. римський імператор Костянтин заявив про своє навернення до Бога. Близько 70 років після цього, під час правління Феодосія, християнство стає офіційною релігією Римської імперії. Єпископам надали почесні місця в уряді та до 400 р. н.е. терміни «римська» й «християнська» церква фактично стали синонімами.
Після Костянтина гоніння християн припинилися. З часом почалося переслідування язичників, поки ті не «наверталися» в християнство. Таке насильницьке навернення призвело до того, що багато людей приєднувалися до церкви без істинної зміни в серці. Язичники принесли з собою своїх ідолів та порядки, до яких вони звикли, й істинна церква була змінена; ікони, специфічна архітектура, паломництво та поклоніння святим були примішані до простоти поклоніння Ранньої церкви. Приблизно в той самий час деякі християни пішли з Риму, обравши життя в ізоляції як ченці; крім того було введено хрещення новонароджених – як спосіб очищення від первородного гріха.
Протягом наступних століть кілька разів скликалися церковні собори в спробі визначити офіційну церковну доктрину, засудити зловживання духовенства та досягти миру між ворогуючими фракціями. Зі слабшанням Римської імперії церква отримала ще більшу могутність, водночас між церквами на заході та сході виникало все більше розбіжностей. Західна (латинська) церква, розташована в Римі, заявляла про своє апостольське верховенство над усіма іншими церквами. Римський єпископ став навіть іменувати себе «батьком» – «папою». Це не влаштовувало східну (грецьку) церкву, засновану в Константинополі. Всі теологічні, політичні, процесуальні та лінгвістичні розбіжності призвели до Великого розколу в 1054 р., під час якого римсько-католицька («всесвітня») та східна православна церкви відокремилися одна від одної та розірвали всі зв’язки між собою.
Середньовіччя
Протягом Середніх віків римсько-католицька церква продовжувала утримувати владу в Європі, та її папи утверджували свій авторитет на всіх рівнях життя, правлячи як королі. Корупція та пожадливість серед церковного керівництва були звичним явищем. Починаючи з 1095 до 1204 рр. папи санкціонували серію кривавих і дорогих хрестових походів з метою зупинити поширення мусульман і звільнити Єрусалим.
Реформація
Протягом багатьох років деякі люди намагалися звернути увагу на теологічні, політичні та людські зловживання римської церкви. Всі вони замовкали з тих чи інших причин. Але 1517 р. німецький монах на ім’я Мартін Лютер виступив проти церкви й цього разу всі почули його. З Лютером прийшла Протестантська реформація та Середньовіччя закінчилося.
Реформатори, включаючи Лютера, Кальвіна та Цвінглі, мали розбіжності у незначних пунктах теології, але вони були одностайні в своєму переконанні щодо переваги авторитета Біблії над церковною традицією, а також про те, що грішники спасаються благодаттю через віру, а не за допомогою власних діл (Ефесянам 2:8–9).
Хоча з часом католицизм повернув свої позиції в Європі, з подальшими війнами між протестантами та католиками, Реформація успішно підірвала панування римсько-католицької церкви та допомогла відкрити двері сучасній добі.
Епоха місій
З 1790 до 1900 рр. церква продемонструвала безпрецедентний інтерес до місіонерської діяльності. Колонізація відкрила очі на потребу в місіях, а індустріалізація забезпечила людям можливість фінансувати місіонерів. Місіонери розійшлися по всьому світу, проповідуючи Євангеліє та засновуючи нові церкви.
Сучасна церква
Сьогодні римсько-католицька та східна православна церкви роблять кроки назустріч поновленню зруйнованих відносин, точно так само, як це відбувається й між католиками та лютеранами. Євангельська церква зберігає незалежність і ґрунтується на теології Реформації. Церква також була свідком виникнення п’ятидесятництва, харизматичного руху, екуменізму та багатьох інших культів.
Чого ми можемо навчитися з нашої історії?
Навіть якщо ми більше нічому не зможемо навчитися з церковної історії, нам слід, принаймні, визнати важливість побажання апостола Павла: «Слово Христове нехай перебуває у вас щедро» (Колосянам 3:16). Кожен із нас несе відповідальність за знання того, що говорить Святе Письмо, та за виконання цього. Коли церква забуває, чому навчає Біблія, та відкидає вчення Ісуса – запановує хаос.
Сьогодні існує безліч церков, але є лише одне Євангеліє. Нам слід «боротися за віру, одного разу передану святим» (Юди 3), тобто дбайливо зберігати цю віру та передавати її без спотворень, а Господь, зі Свого боку, продовжить виконувати обітниці щодо створення Своєї церкви.
English
Якою є історія християнства?
