Запитання
Що таке святий сміх?
Відповідь
Термін «святий сміх» описує явище, під час якого людина безконтрольно сміється, – як вважається, через сповнення радістю Святого Духа. Він характеризується вибухами неконтрольованого сміху, іноді супроводжуваного непритомністю або падінням. Описи людей, які мали цей досвід, різняться, але всі вони вважають, що це – ознака «благословення» або «помазання» Святого Духа.
Досвід святого сміху за своєю природою є суб'єктивним. Отже, у спробі виявити істину щодо даного питання, нам слід намагатися бути об'єктивними. Коли наше визначення істини залежить від власного досвіду, то ми у своєму мисленні небезпечно наближаємося до релятивізму. Висловлюючись коротко, почуття не повідомляють нам, що є правдою. Вони не є чимось поганим та іноді збігаються з біблійною істиною. Проте вони частіше відповідають нашому гріховному єству. Непостійна природа серця робить його вкрай ненадійним «компасом». «Людське серце найлукавіше над все та невигойне, – хто пізнає його?» (Єремії 17:9). Цей принцип можна застосувати і до явища, відомого як «святий сміх». Немає жодних сумнівів у тому, що люди дійсно починали безконтрольно сміятися на зустрічах руху відродження. Це – факт. Але що він насправді означає?
Сміх у Біблії згадується декілька разів. Часто він був виявом глузування чи презирства, як це було з Авраамом і Саррою, що засміялася, коли Бог повідомив, що у своєму похилому віці вони народять дитину. У деяких місцях сміх позначає знущання (Псалом 58:9; 79:7; Приповісті 1:26), а в інших ми знаходимо гострі висловлювання про саму його природу. Соломон, наприклад, зробив наступне спостереження в книзі Еклезіаста 2:2: «На сміх я сказав: "Нерозумний", а на радість: "Що робить вона?"». Потім він продовжує у 7:3: «Кращий смуток від сміху, бо при обличчі сумнім добре серце!». У Книзі Приповістей 14:13 говориться протилежне: «Також іноді і від сміху болить серце, і закінчення радости – смуток». Обидва тексти істинні: сумна людина може сміятися, аби приховати свою печаль, а інша може плакати, будучи щасливою. Отже, емоції не лише не відображають істину, але ми також бачимо, що сміх не завжди свідчить про радість, а може означати гнів, печаль або насмішку. Крім того, відсутність сміху автоматично не означає наявність печалі. Сміх є суб'єктивним досвідом.
Найпереконливіший біблійний аргумент проти того, що називається «святим сміхом», ми знаходимо в посланні Галатам 5:22-23, де написано: «А плід духа: любов, радість, мир, довготерпіння, добрість, милосердя, віра, лагідність, здержливість: Закону нема на таких!». Якщо здержливість є плодом Божого Духа, то як може нестримний сміх також бути Його плодом? Лідери руху відродження стверджують, що при «сповненні» Духом ми частково підвладні Його примхам. Але думка про те, що Бог через помазання Духа може змусити людей поводитися, ніби вони п'яні, безконтрольно сміятися чи видавати тваринні звуки, прямо протилежна тому, як діє Дух відповідно до тексту у Галатам 5:22-23. Дух сприяє розвитку нашого самоконтролю, а не навпаки. І, нарешті, згідно з Біблією ніхто не був більше сповнений Святого Духа, ніж Ісус, але в ній жодного разу не згадується, щоб Він сміявся.
У світлі цих речей варто звернути увагу на наступні уривки з 1 Коринтянам 14, де Павло говорить про мови: «А тепер, як прийду я до вас, браття, і до вас говорити буду чужою мовою, то який вам пожиток зроблю, коли не поясню вам чи то відкриттям, чи знанням, чи пророцтвом, чи наукою?» (в. 6).
«Бо коли сурма звук невиразний дає, – хто до бою готовитись буде? Так і ви, коли мовою не подасте зрозумілого слова, – як пізнати, що кажете? Ви говоритимете на вітер!» (в. 8-9).
«То що ж, браття? Коли сходитесь ви, то кожен із вас псалом має, має науку, має мову, об'явлення має, має вияснення, – нехай буде все це на збудування! Як говорить хто чужою мовою, говоріть по двох, чи найбільше по трьох, і то за чергою, а один нехай перекладає! А коли б не було перекладача, то нехай він у Церкві мовчить, а говорить нехай собі й Богові!» (в. 26-28).
«...бо Бог не є Богом безладу, але миру. Як по всіх Церквах у святих» (в. 33).
У ті дні багато людей у церквах говорили мовами, які були незнайомі для інших, тож Павло говорить, що вони некорисні для церкви, тому що промовець не міг наставляти інших. Те ж можна застосувати і до святого сміху. Яка користь, запитує апостол, якщо ми не звертаємось один до одного з об'явленням, повчанням, знанням та істиною? Знову таки, він говорить, що має бути «все це на збудування», та закінчує свої аргументи словами: «Бог не є Богом безладу, але миру», а це означає, що Він бажає, щоб атмосферу в церкві формували не плутанина та безглуздя, а знання й повчання.
У світлі слів Павла стає очевидним, що так званий «святий сміх» не входить до категорії того, що є «повчальним» для тіла Христового, і, відтак, його слід уникати. Ми визнаємо, що а) сміх є ненадійною емоційною реакцією; б) він може бути ознакою різних почуттів і в) він не приносить жодної користі. Крім того, неконтрольовані спалахи емоцій суперечать природі Святого Духа. Отже, «святий сміх» не слід розглядати як засіб наближення до Бога або відчуття присутності Його Духа.
Повернутися на стартову українську сторінку
Що таке святий сміх?
