Запитання
Як нам шанувати батьків, схильних до жорстокого поводження?
Відповідь
Одне з найскладніших питань, які можна поставити християнину, – як шанувати батьків, що схильні до жорстокого поводження, відповідно до Божих вимог у п’ятій заповіді (Вихід 20:12)? Було би набагато простіше, якби Бог вказував шанувати лише хороших, добрих, люблячих батьків, але ця заповідь просто говорить про те, що треба шанувати батька й матір без будь-яких застережень. Існує безліч травмованих людей, які вважають цю вимогу практично нездійсненною.
Словосполучення «жорстоке поводження» має досить широке значення. Дитина може рости добре одягненою й ситою, всі її потреби можуть задовольнятися, крім найважливішої – в любові та схваленні. Фізична шкода їй ніколи не завдавалась, але з кожним роком її дух в’яне все більше й більше, як рослина висихає без сонячного світла, відчайдушно потребуючи хоча б найменшого вияву прив’язаності. Врешті-решт, вона стає нормальною дорослою людиною зовні, але скаліченою всередині байдужістю своїх батьків.
Або ж дух дитини може бути зламаний у ранньому віці, хоча вона й не зазнавала фізичного насилля – через постійні зауваження, що з неї немає користі, що вона ніколи не стане здатною на щось путнє. Усі її спроби зустрічають насмішки, поки вона взагалі не припинить намагатися що-небудь зробити. Оскільки маленькі діти природно вірять у те, що їхні батьки кажуть про них, то дитина, що стикається з таким ставленням, буде поступово замикатись у собі, ховаючись за невидимою стіною, та просто існувати, а не жити. Такі діти ростуть, ніколи не зазнаючи фізичного насилля від своїх батьків, проте їхній дух скалічений. Їм складно заводити друзів і будувати нормальні стосунки з іншими дорослими людьми.
Описане вище представляє більш тонкі форми жорстокого поводження з дітьми. Існують, звичайно, і явні форми – нехтування базовими потребами дитини, побої та, що ще гірше, сексуальне насилля. У зв’язку з цим виникає складне питання: як дотримуватися Божої заповіді шанувати батьків, які поводяться так жорстоко зі своїми власними дітьми?
Перше, що слід пам’ятати, – Бог є нашим люблячим Небесним Отцем, Який не лише встановлює правила та очікує їхнього виконання, але Чиї правила існують для нашого блага. Якщо ми насправді прагнемо коритися Йому, незалежно від того, наскільки неможливим це здається, Він готовий і бажає допомогти нам знайти рішення. Тому, для початку, ми, звичайно, маємо розвивати сповнені любові й довіри стосунки з нашим Небесним Отцем, що також може бути надзвичайно важко для тих, хто ніколи не знав, що таке любов і довіра. Тим, хто перебуває у такому становищі, слід зробити один маленький крок, сказавши Богові у своєму серці: «Я хочу навчитися любити й довіряти Тобі, допоможи мені!». І Він обов’язково відповість, бо Він – єдиний, Хто може змінити емоції та зцілити пошкоджені стосунки й розбиті серця (Луки 4:18).
Після того, як наші стосунки з Ним встановлено, ми можемо з упевненістю звернутися до Нього й довірити Йому свої проблеми, знаючи, що Він почує та відповість (1 Івана 5:14-15). Будь-яке дитя Боже, що бажає довіритись Йому, почне відчувати дію Святого Духа. Господь візьметься за серце, закам’яніле з дитинства, сповненого жорстокого поводження, і почне Свою дивовижну роботу з його перетворення на серце із плоті та почуттів (Єзекіїля 36:26).
Наступний крок – бажання пробачити. Це може здатись абсолютно неможливим, особливо для тих, хто зазнавав найгірших форм жорстокого поводження, але з Богом можливо все (Марка 10:27). Образа глибоко вкоренилася в душах цих жертв, але немає нічого, що Святий Дух не зміг би пом’якшити, якщо людина цього бажає. Необхідно лише щодня приносити цю ситуацію до Отця всього милосердя й говорити з Ним про те, як з людської точки зору здається неможливим, щоб така нечестива поведінка, зокрема, з боку батьків, яким було доручено любити й виховувати нас як своїх дітей, могла бути прощена.
Не слід боятися зізнаватися Богові в нездатності пробачити. Це – правда, що непрощення є гріхом, але це стосується лише навмисного непрощення, коли ми робимо запеклими свої серця і клянемося, що не будемо навіть розглядати можливості для прощення тих, хто нас так сильно образив. Дитя Боже, яке звертається до Отця за допомогою в тому, що воно не може зробити самостійно, зустрінеться не з суворим, розгніваним Богом, а Батьком, серце Якого сповнене всеосяжною любов’ю, співчуттям, милосердям і бажанням допомогти.
Після того, як Святий Дух делікатно почне Свою цілющу роботу в нас, ми побачимо, що розглядатимемо своїх батьків по-іншому. Можливо, Дух покаже, що вони, або, принаймні, хтось із них, зазнавали такого ж ставлення в дитинстві і навіть не мають уявлення про те, що зробили щось погане стосовно нас в емоційному сенсі; або ж що їхнє поводження з нами було виходом стримуваного ними гніву. Навіть якщо немає жодного пояснення їхній поведінці, Бог закликає нас звертатися до Нього за допомогою в прощенні, щоб наші власні душі й дух не були отруєні образою.
Існують свідчення тих, хто зазнавав неймовірної жорстокості й відсутності любові від своїх батьків і все одно навчився цілковито залежати від милості та сили Всемогутнього Бога: з часом їхні серця були зцілені, і вони змогли пробачити та виявити любов до своїх батьків. Представляючи цю проблему перед Богом, вони побачили, що їхні батьки також почали змінюватись, і чудовим закінченням цієї історії була любляча сім’я, об’єднана у Господі. У посланні Ефесянам 6:2-3 нам сказано: «“Шануй свого батька та матір” – це перша заповідь з обітницею, – “щоб добре велося тобі, і щоб ти був на землі довголітній!”».
English
Як нам шанувати батьків, схильних до жорстокого поводження?
