Запитання
Якщо Бог знав, що сатана повстане, а Адам і Єва згрішать, то навіщо Він їх створював?
Відповідь
Це питання складається з двох частин. Перша частина: «Чи знав Бог, що сатана повстане, а Адам і Єва згрішать?». Відповідь міститься в біблійному вченні про знання Бога. Ми знаємо зі Святого Письма, що Бог – всезнаючий, Він знає все. Йова 37:16; Псалом 138:2-4; 146:5; Притчі 5:21; Ісаї 46:9-10 а також 1 Івана 3:19-20 не залишають сумнівів, що знання Бога нескінченні і Він знає все, що було в минулому, відбувається зараз та станеться в майбутньому.
Зважаючи на деякі найвищі ступені у цих віршах – «мудрості Його немає меж» (тут і далі – Четвертий сучасний переклад Українського Біблійного Товариства), «Ти заздалегідь вникнув у задуми мої», Він «знає все», стає очевидним, що Бог знає не просто більше за нас – Його знання неосяжно великі. Він знає все в сукупності. У книзі Ісаї 46:10 написано, що Він не тільки знає все, але також усе контролює. Інакше, як Він міг би повідомляти нам про те, що станеться в майбутньому, і заявляти, що Його плани збудуться? Виходить, Бог знав, що Адам і Єва збиралися згрішити? Чи знав Він, що Люцифер повстане проти Нього та стане сатаною? Так, безсумнівно! Чи перебували вони поза Його контролем якийсь період часу? Абсолютно ні. Якщо знання Бога не є досконалим, то Його природа має недоліки. А наявність будь-якого недоліку в природі Бога означає, що Він не може бути Богом, бо сама Божа сутність вимагає досконалості всіх Його рис характеру. Отже, відповіддю на перше питання, за визначенням, має бути «так».
Перейдімо до другої частини питання: «Чому Бог створив сатану й Адама з Євою, знаючи заздалегідь, що вони згрішать?». З цим питанням трохи складніше, тому що ми ставимо питання «чому», на яке Біблія, зазвичай, не дає вичерпних відповідей. Незважаючи на це, ми можемо отримати обмежене розуміння, якщо розглянемо деякі біблійні вірші. Для початку, ми вже побачили, що Бог – всезнаючий і ніщо не може відбутися без Його відома. Тоді те, що Бог знав, що сатана повстане і впаде з неба, а Адам і Єва згрішать, але все одно створив їх, має означати, що падіння людства було частиною суверенного Божого плану від самого початку. Будь-яка інша відповідь не має сенсу, враховуючи те, про що ми говорили раніше.
Тут нам слід бути обережними та відзначити, що падіння Адама і Єви не означає, що Бог є автором гріха або що Він спокусив Адама і Єву (Якова 1:13). Гріхопадіння сприяло досягненню цілей загального Божого плану щодо творіння та людства. Знову-таки, це єдина можлива відповідь, оскільки в будь-якому іншому випадку падіння людства ніколи б не відбулося.
Якщо враховувати те, що деякі богослови називають «мета-розповіддю» (або всеосяжною сюжетною лінією) Святого Письма, то ми побачимо, що біблійні історії можна умовно розділити на три основні частини: 1) рай (Буття 1-2); 2) втрачений рай (Буття 3 – Об’явлення 20) і 3) відновлений рай (Об’явлення 21-22). До цих пір, більша частина оповіді присвячена переходу від втраченого раю до відновленого. У центрі цієї сюжетної лінії перебуває хрест. Хрест був запланований від самого початку (Дії 2:23). Було передбачено та визначено, що Христос на хресті має віддати Свою душу як викуп за багатьох (Матвія 20:28) – обраних Божественним передбаченням і призначених, щоб бути Його народом (Ефесянам 1:4-5). Уважно читаючи Біблію та беручи до уваги сказане раніше, ми приходимо до наступних висновків:
1. Повстання сатани і падіння людства було передбачено та визначено Богом.
2. Ті, хто мав стати народом Божим – обрані, були передбачені та визначені Богом.
3. Розп’яття Христа як викуплення народу Божий було передбачене та визначене Богом.
Таким чином, перед нами постають наступні питання: Навіщо Бог створив людство, знаючи про його падіння? Для чого було створювати людство, знаючи, що лише деякі будуть «спасенні»? Навіщо свідомо посилати Ісуса на смерть за людей, які так само свідомо згрішили? З людської позиції це не має сенсу. Якщо сюжетна лінія веде з раю до втраченого раю, а потім до відновленого, то чому би просто не перейти відразу до відновленого раю й уникнути весь проміжний цикл утраченого раю?
Єдиний висновок, якого ми можемо дійти у зв’язку з наведеними вище твердженнями, є наступним: Божа мета полягає в тому, щоб створити світ, в якому Його слава могла би виявитися в усій її повноті. Прославлення Бога є головною метою творіння. Насправді, це головна мета всього, що Він робить. Всесвіт був створений, аби побачити славу Божу (Псалом 18:1), і гнів Божий спрямований на тих, хто не в змозі прославити Його (Римлянам 1:23). Наш гріх позбавляє нас Божої слави (Римлянам 3:23), а нове небо та нову землю буде освічувати власне вона (Об’явлення 21:23). Слава Божа проявляється, коли ідеально демонструються риси Його характеру, і частиною цього є історія викуплення.
Найвдаліше це продемонстровано в Римлянам 9:19-24. Гнів і милість відображують багатство Божої слави, і неможливо отримати ні те, ні інше без гріхопадіння людства. Отож, усі ці дії – падіння, обрання, викуплення, очищення – слугують для прославлення Бога. Коли людина згрішила, милість Божа була відразу продемонстрована в тому, що Він не вбив її у ту ж мить. Боже терпіння та милосердя також виявилися тоді, коли людство ще більше занурилося у гріх перед потопом. Божа справедливість і гнів були продемонстровані Його судами під час потопу, а Його милість і благодать – спасінням Ноя та його родини. Божий гнів і справедливість будуть виявлені в майбутньому, коли Він остаточно переможе сатану (Об’явлення 20:7-10).
Кінцева демонстрація Божої слави відбулася на хресті, де зустрілися Його гнів, справедливість і милосердя. Праведний суд над усяким гріхом відбувся на хресті, а благодать Божа полягала в тому, що Його гнів за гріх було вилито на Його Сина, Ісуса, а не на нас. Божа любов і благодать перебуває з тими, кого Він спас (Івана 3:16; Ефесянам 2:8-9). Врешті-решт, Бог буде прославлений, коли Його обраний народ буде поклонятися Йому в вічності з ангелами, а нечестиві прославлять Бога, коли Його справедливість і праведність нарешті будуть підтверджені вічною карою всіх нерозкаяних грішників (Филип’янам 2:11). Ніщо з цього не могло би статися без повстання сатани та гріхопадіння Адама і Єви.
Класичне заперечення проти цієї позиції полягає в тому, що провидіння Боже і передбачення падіння людини обмежують її волю. Інакше кажучи, якщо Бог створив людство, знаючи про його майбутнє гріхопадіння, то як може людина бути відповідальною за свої гріхи? Найкращу відповідь на це питання можна знайти у «Вестмінстерському сповіданні віри» (WFC), розділі III:
«Бог відвіку за бажанням Своєї найвищою мірою мудрої та святої волі встановив порядок того, що відбудеться. Водночас Бог не є автором гріха, над волею творіння немає насилля, свобода або ймовірність вторинних причин не усунуті, а, навпаки, затверджені» (WFC, III.1).
Фактично, тут сказано, що Бог передбачає майбутні події так, щоб не порушити нашу свободу та дію вторинних причин (наприклад, законів природи). Богослови називають це «узгодженістю». Суверенна Божа воля взаємодіє з нашою свободою вибору таким чином, що наша свобода завжди приводить до виконання Божої волі (під «вільним вибором» ми маємо на увазі, що наш вибір не є вимушеним під впливом зовнішніх факторів).
Підіб’ємо підсумок. Бог знав, що сатана повстане, а Адам і Єва згрішать в Едемському саду. Однак, знаючи це, Бог створив Люцифера, Адама та Єву, тому що, створивши їх і допустивши гріхопадіння, Він виконував Свій суверенний план, щоб виявити Свою славу з усією її величчю. Навіть незважаючи на те, що падіння було передбачене, наша свобода щодо прийняття рішень не порушується, тому що наш вільний вибір є засобом, за допомогою якого здійснюється Божа воля.
English
Якщо Бог знав, що сатана повстане, а Адам і Єва згрішать, то навіщо Він їх створював?
