Запитання
Що таке верховенство Христа у спасінні?
Відповідь
Доктрина про верховенство Христа у спасінні навчає, що покора Йому як нашому Господу тісно пов'язана із надією на Нього як Спасителя. Верховенство Христа у спасінні є протилежністю того, що іноді називають «легкою вірою», або вчення, що спасіння здобувається через визнання певного набору фактів.
Джон Макартур, чия книга «Благовістя Христа» викладає суть верховенства Ісуса у спасінні, робить такий висновок: «Євангельське покликання до віри передбачає, що грішники мають покаятись у своїх гріхах і підкоритись авторитету Христа». Інакше кажучи, грішники, які відмовляються каятися, не спасуться, бо не можуть одночасно триматися свого гріха та прагнути до Спасителя. І грішник, який відкидає владу Ісуса у своєму житті, не має істинної віри, оскільки вона включає в себе смирення перед Богом. Отже, Євангеліє вимагає більшого, ніж просто прийняття інтелектуального рішення чи промовляння молитви; євангельське послання – це заклик до учнівства. Вівці мають у покорі слідувати за своїм Пастирем.
Прихильники доктрини верховенства Христа у спасінні вказують на Його неодноразові застереження тогочасним релігійним лицемірам як доказ того, що проста згода з духовними фактами не спасає людину. Необхідна зміна серця. Ісус підкреслив високу ціну учнівства: «І хто свого хреста не несе, і не йде вслід за Мною, – той не може бути учнем Моїм!» (Луки 14:27); «Так ото й кожен із вас, який не зречеться усього, що має, не може бути учнем Моїм» (в. 33). У попередніх віршах Він каже про ціну, а в наступних вказує на необхідність цілковитого посвячення: «Ніхто з тих, хто кладе свою руку на плуга та назад озирається, не надається до Божого Царства!» (Луки 9:62).
У Своїй Нагірній проповіді Христос наголошує, що до вічного життя веде вузька дорога, «і мало таких, що знаходять її!» (Матвія 7:14). «Легка віра» навпаки прагне розширити дорогу, щоб кожен міг нею піти. Ісус каже, що «родить добрі плоди кожне дерево добре» (в. 17); «легка віра» навпаки навчає, що дерево може бути добрим, при цьому постійно приносячи погані плоди. Христос стверджує, що не кожен, хто каже до Нього: «Господи, Господи!», увійде в Його Царство (в. 21-23), а «легка віра» наполягає, що цього достатньо.
Доктрина верховенства Ісуса у спасінні навчає, що істинне віросповідання має бути підкріплене свідченням віри. Якщо людина дійсно слідує Господу, то буде коритися Його вказівкам. Ті, хто живе у свідомому, нерозкаяному гріху, очевидно не приймали рішення слідувати за Христом, бо Він закликає нас очиститися від гріха та обрати праведність. Насправді Біблія чітко навчає, що віра в Ісуса приводить до зміненого життя (2 Коринтянам 5:17; Галатам 5:22-23; Якова 2:14-26).
Ця доктрина не підтримує спасіння ділами. Вона наголошує, що спастися можливо лише благодаттю, що віруючі отримують спасіння, перш ніж їхня віра принесе будь-які добрі плоди, і що християни можуть грішити та грішать насправді. Проте істинне спасіння неминуче приведе до зміненого життя. Спасенні будуть посвячені своєму Спасителю. Справжні християни не відчуватимуть себе комфортно, живучи у невисповіданому, непрощенному гріху.
Нижче викладені дев'ять пунктів, що відрізняють доктрину верховенства Христа від «легкої віри»:
1. Покаяння – не просто синонім віри. Святе Письмо навчає, що грішники мають виявляти віру нарівні з покаянням (Дії 2:38; 17:30; 20:21; 2 Петра 3:9). Покаяння є зміною розуму – від прихильності до гріха та відкидання Христа, до відмови від гріха і відданості Христові (Дії 3:19; Луки 24:47); і навіть воно є Божим даром (2 Тимофію 2:25). Справжнє покаяння, що приходить, коли людина покоряється Господу Ісусу, не може не привести до зміненої поведінки (Луки 3:8; Дії 26:18-20).
2. Християнин – нове створіння і не може просто «перестати вірити» та втратити спасіння. Сама віра – це Божий дар (Ефесянам 2:1-5, 8), а істинна віра триває вічно (Филип'янам 1:6). Спасіння – це Боже діло, а не людське. Ті, хто вірить у Христа як свого Господа, спасаються незалежно від будь-яких їхніх зусиль (Титу 3:5).
3. Об'єктом віри є Сам Христос, а не обітниця, молитва чи віровчення (Івана 3:16). Вона має містити особисте посвячення Христові (2 Коринтянам 5:15). Це більше, ніж переконання в істинності Євангелія; це відмова від світу та слідування за Вчителем. Господь Ісус сказав: «Мого голосу слухають вівці Мої, і знаю Я їх, і за Мною слідком вони йдуть» (Івана 10:27).
4. Результатом істинної віри завжди є змінене життя (2 Коринтянам 5:17). Святий Дух змінює людей зсередини (Галатам 2:20), і вони отримують нову природу (Римлянам 6:6). Ті, хто має справжню віру, підпорядковуються верховенству Христа, слідують за Ним (Івана 10:27), люблять своїх братів (1 Івана 3:14), дотримуються Божих заповідей (1 Івана 2:3; Івана 15:14), виконують Його волю (Матвія 12:50), перебувають в Його Слові (Івана 8:31), зберігають і дотримуються його (Івана 17:6), роблять добрі діла (Ефесянам 2:10) і «тверді та сталі» у вірі (Колосянам 1:21-23; Євреям 3:14). Спасіння – це не включення Ісуса до пантеону своїх ідолів; це їхнє цілковите знищення під Його проводом.
5. «Усе, що потрібне для життя та побожности, подала нам Його Божа сила» (2 Петра 1:3; див. також Римлянам 8:32). Це означає, що спасіння – не просто «квиток» на небеса. Це засіб, за допомогою якого ми освячуємося (практично) в цьому житті й завдяки якому нам «примножується» благодать (2 Петра 1:2).
6. Святе Письмо навчає, що Ісус – Господь усіх. Він вимагає безумовної покори Своїй волі (Римлянам 6:17-18; 10:9-10). Ті, хто повстає проти Його волі, не матимуть вічного життя, бо «Бог противиться гордим, а смиренним дає благодать» (Якова 4:6).
7. Ті, хто дійсно вірить у Христа, люблять Його (1 Петра 1:8-9; Римлянам 8:28-30; 1 Коринтянам 16:22). А тим, кого ми любимо, ми прагнемо догоджати (Івана 14:15, 23).
8. Біблія навчає, що поведінка є важливим мірилом віри. Послух – це свідчення істинності віри (1 Івана 2:3). Якщо людина відмовляється коритися Христові, то доводить, що її «віра» є лише назвою (1 Івана 2:4). Хтось може називати Його своїм Спасителем і протягом певного часу імітувати покору, проте якщо серце не зміниться, то рано чи пізно проявиться його справжня природа. Так було з Юдою Іскаріотом.
9. Істинні віруючі можуть спіткнутися та впасти, але вони будуть твердими у вірі (1 Коринтянам 1:8). Так було із Симоном Петром. «Віруючі», які повністю відвертаються від Господа, чітко демонструють, що ніколи не були народжені згори (1 Івана 2:19).
Людина, що була звільнена від гріха через віру у Христа, не має бажати продовжувати жити в ньому далі (Римлянам 6:2). Звичайно, духовне зростання може відбуватися швидко або повільно, залежно від людини та обставин. І спочатку зміни можуть бути непомітними. Врешті-решт Бог знає, хто Його вівці, і вирощує кожного з нас відповідно до Свого ідеального вибору часу.
Чи можливо бути християнином та вести тілесне життя, отримувати задоволення від гріха і ніколи не прагнути прославляти Господа, Який викупив нас? Чи можуть грішники відкидати верховенство Ісуса, але вірити в Нього як Спасителя? Чи може хтось промовити «молитву покаяння», назвати себе християнином і продовжувати своє життя, наче нічого не сталося? Доктрина про верховенство Христа у спасінні стверджує, що це неможливо. Не варто подавати нерозкаяним грішникам хибну надію, а слід проголосити Божу пораду: «Вам необхідно родитись згори» (Івана 3:7).
English
Що таке верховенство Христа у спасінні?
