Запитання
Що Біблія каже про удачу?
Відповідь
Термін «удача» використовується для опису того, що вважається випадковістю. Часто він спеціально використовується для опису позитивної або бажаної події чи якоїсь вигоди, що стається, як нам видається, випадково. Головне питання: чи відбувається щось випадково? Якщо так, то можна казати, що комусь пощастило або не пощастило. А якщо випадковостей немає, то використовувати ці терміни недоречно. У книзі Еклезіаста 9:11-12 сказано: «Я знову придивився, і побачив під сонцем таке: не лише найшвидшим дістається нагорода, і не найхоробрішим – перемога; як і хліб – не лише для мудреців, багатство – не лише для розумних, і переваги – не лише для знавців, – адже всі залежні від часу й випадку. Проте людина свого часу не знає. Наче риби, що потрапляють у згубну сітку, і як птахи заплутуються в сильці, так само і люди бувають захоплені злим випадком, який зненацька стається з ними» (тут і далі – Сучасний переклад Українського Біблійного Товариства). Багато з того, що описує Еклезіаст, – це думки людини, яка розглядає життя на землі без Бога, або життя «під сонцем». Із такої позиції – якщо не враховувати Бога – видається, що насправді існує удача й невдача.
Бігун у перегонах може бути найшвидшим, але через те, що хтось перед ним спотикається, він падає та програє забіг. Наскільки йому не пощастило? Або в царя-воїна може бути найсильніша армія, та «випадкова» стріла, випущена навмання невідомим ворожим солдатом, просто випадково пробиває його панцир у найслабшому місці (2 Хронік 18:33), призводячи до смерті царя та поразки в битві. Наскільки не пощастило царю Ахаву? Чи було це випадковістю? Читаючи повністю 2 Хронік 18, ми виявляємо, що Бог брав участь у цьому від самого початку. Воїн, який випустив стрілу, абсолютно не міг передбачити її траєкторію, проте Господь у Своїй владі завжди знав, що вона принесе смерть злому царю Ахаву.
Подібна «випадковість» має місце в книзі Рут. Будучи вдовою, вона доглядала за своєю овдовілою свекрухою та шукала поле, де би зібрати зерна, аби прогодувати себе. «Отже, вона пішла, й, прийшовши на поле, збирала колоски за женцями. Так сталось, що вона потрапила на ділянку поля, що належала Боазу, який був з родини Елімелеха» (Рут 2:3). Елімелех був чоловіком її свекрухи Ноемі, тому Боаз виявився її родичем і був до неї великодушним. Коли вона повернулася додому з набагато більшою кількістю зерна, ніж очікувала Ноемі, та спитала її: «Де ти сьогодні збирала колосся, і де працювала? Нехай буде благословенний той, хто виявив до тебе прихильність!». Потім Рут розповіла своїй свекрусі про те, де вона працювала: «Ім’я чоловіка, на полі якого я сьогодні працювала, Боаз. Тоді Ноемі сказала до своєї невістки: Нехай благословить його Господь, Котрий не позбавляє Свого милосердя ні живих, ні мертвих. Після цього Ноемі розповіла невістці: Цей чоловік є нашим найближчим родичем-викупителем» (Рут 2:19-20). Отже, Ноемі побачила в цьому не «випадковість», а Боже провидіння, як пізніше й інші (Рут 4:14).
У Притчі 16:33 викладений загальний принцип: «У полу кидають жереб, проте всі його рішення від Господа». Це стосується використання жереба (аналогічно підкиданню монети чи киданню костей) для врегулювання певних судових справ у старозавітні часи. Випадок з Аханом у 7-му розділі книги Ісуса Навина є прикладом, в якому принцип із Притчі 16:33 використовується для пошуку винного. Цьому вторує текст із Притчі 18:18: «Жереб кладе край суперечці, – вирішує справи можновладців». Ідея полягає в тому, що Боже провидіння відіграє визначальну роль у результатах жереба, щоб судові конфлікти були вирішені незалежно від того, наскільки серйозними є розбіжності. У Притчі 16:33 вказано на те, що такі випадкові речі, як кидання гральних костей або підкидання монети, не виходять за межі суверенного Божого контролю. І тому результати не випадкові.
Верховна влада Господа включає два аспекти. Його активна воля або влада стосується того, що Він викликає, наприклад, втягнення злого царя Ахава у битву (2 Хронік 18:18-19). Смерть Ахава була не просто наслідком випадково випущеної стріли, а, як описано у 2 Хронік 18, Бог активно керував подіями, що привели до битви, і використав цю випадково випущену стрілу, щоб реалізувати того дня Свою волю.
Пасивна воля Бога передбачає, що Він дозволяє (а не змушує) чомусь відбуватися. Розділ 1 книги Йова ілюструє цей момент у тому, що Господь дозволив сатані діяти в житті патріарха. Це також пов’язано зі злом, яке Бог дозволив братам заподіяти Йосифу, щоб досягти більшого блага – блага, яке Йосиф зміг побачити лише через багато років (Буття 50:20).
Оскільки ми не бачимо, що відбувається на небесах, то не завжди можемо визначити, чи задіяна активна або пасивна воля Бога в подіях нашого життя, проте ми насправді знаємо – все, що відбувається, перебуває під контролем Його волі, активної або пасивної, та, відповідно, ніщо не є простою випадковістю. Коли людина кидає кості, щоб зіграти в настільну гру, Господь може іноді змусити їх упасти певним чином, проте найчастіше в таких несуттєвих ситуаціях Він може просто дозволити костям упасти так, як це визначають Його закони природи, без будь-якої активної участі. Але навіть коли Він не бере активної участі, то те, як падають гральні кістки, і далі перебуває під Його владою.
Це можна застосувати до будь-якої життєвої події, не зважаючи на те, наскільки вона незначна (Матвія 10:29-31) або значна (Даниїла 4:35; Притчі 21:1). Бог панує над усім (Ефесянам 1:11; Псалом 115:3; Ісаї 46:9-10), тож ніщо не є суто випадковим.
Із земної точки зору все може видаватися випадковим, але у Святому Письмі ми бачимо, що Господь контролює все Своє творіння і певним чином здатен використовувати випадкові дії законів природи, вияви свободи волі людей, як добрих, так і злих, злі наміри демонів та об’єднувати це все для реалізації Своєї доброї та досконалої волі (Буття 50:20; Йова, розділи 1 і 42; Івана 9:1-7). Християни, зокрема, мають обітницю, що Бог обертає все, хороше чи погане, на добре тим, хто любить Його та покликаний згідно з Його задумом (Римлянам 8:28).
English
Що Біблія каже про удачу?
