Запитання
Що таке наративне богослов'я?
Відповідь
Наративне богослов'я, яке іноді називають «постліберальним», виникло у другій половині двадцятого століття. Його натхненниками була група теологів з Єльської школи богослов'я. Засновники – Джордж Ліндбек, Ганс Вільгельм Фрей та ін. – перебували під впливом Карла Барта, Томи Аквінського та, певною мірою, «нової теології» – школи мислення, що намагалася реформувати Католицьку церкву, на чолі з такими французькими католиками, як Анрі де Любак.
Суть наративного богослов'я полягає в ідеї, що використання Біблії в християнській теології має бути зосереджене на оповідальному поданні віри, а не на розробці низки вчень, отриманих зі самого Святого Письма, – те, що зазвичай називають «систематичним богослов'ям». Насправді, наративне богослов'я є досить загальним терміном, проте ним часто називають підхід до богослов'я, в якому основна увага звернена на зміст оповіді. Зазвичай це супроводжується відмовою від значення, яке випливає з пропозиційних істин або систематичного богослов'я.
У деяких випадках наративне богослов'я пов'язане з ідеєю про те, що ми не повинні насамперед вивчати принципи, правила або закони зі Святого Письма, а радше дізнаватися, як ставитися до Бога та яка наша роль у загальній «панорамі» спасіння. Щодо наративного або постліберального богослов'я було висловлено багато критики, зокрема щодо питань несумірності, сектантства, фідеїзму, релятивізму та істини.
Проте, при правильному використанні, наративне богослов'я може підкріплювати систематичне та біблійне богослов'я (подаючи прогресивну оповідь Божого одкровення людству). Воно навчає, що Біблію слід розглядати як історію взаємодії Господа з Його народом. Прихильники наративного богослов'я заявляють – воно не припускає того, що Святе Письмо не подає пропозиційних тверджень про істину, але основна мета Біблії – повідомити про стосунки між Богом та Його людьми і про те, яке наше місце в цій історії сьогодні, в сучасному постмодерністському світі. У такому разі це має передувати більш глибокому аналізу систематичного богослов'я. Прихильники наративного богослов'я також стверджують, що воно з меншою ймовірністю вихоплює вірші з контексту для підтримки доктринальних позицій.
Існують і інші корисні аспекти наративного богослов'я. Наприклад, біблійна оповідь має навчати нас істині; нам слід здобувати уроки з цих істин і застосовувати їх у нашому житті. У зв'язку з цим, нам слід інтерпретувати та застосовувати ці історії відповідно до задуму авторів Святого Письма – саме тому вони і були збережені для нас (див. Римлянам 15:4). Інший позитивний вплив наративного богослов'я полягає в тому, що воно збільшує цінність християнської єдності. У наш час люди часто зводять християнство до індивідуальної віри, водночас біблійна оповідь про взаємини Бога з Його народом нагадує нам про те, що єдність має важливе значення.
Боже Слово насправді містить багато фрагментів оповідей, призначених для донесення нам істини, тому важливо, щоб ми приймали певну форму наративного богослов'я. Однак у нього є й свої недоліки, особливо при безвідповідальному використанні, що має місце навіть у консервативних колах. Це особливо вірно, коли прихильники наративного богослов'я не зважають на первинне значення Біблії, керуючись своєю інтуїцією або власним тлумаченням Святого Письма. Внаслідок цього оповідь часто використовується на шкоду.
Наративне богослов'я також хибно використовується тоді, коли люди вирішують, що оповідь не має ґрунтуватися на систематичному богослов'ї або що його теологічна основа не може бути відомою. У таких випадках припускається, що висновки з оповідей можна робити окремо від світогляду авторів самого тексту. Здебільшого це призводить до неправдивого вчення – деякі прихильники наративного богослов'я переходять прямо від історії до застосування, пропускаючи більш ґрунтовний аналіз Святого Письма. Проте, насправді, це неможливо. Мабуть, найочевидніший вплив наративного богослов'я зустрічається у виникаючих церквах з їхньою недовірою і відносно негативним ставленням до систематичної теології.
Прихильники наративного богослов'я, особливо у виникаючих церквах, стверджують, що стосовно богослов'я не слід бути категоричними. Вони кажуть, що в різні часи «хороші» люди робили різні висновки щодо одних і тих же речей, тому навіщо взагалі робити остаточні висновки щодо богослов'я? Отже, на їхню думку, богослов'я не є чимось конкретним, досконалим і авторитетним. Вони просто стверджують, що в минулому люди вірили так чи інакше – хтось мав рацію, а хтось помилявся.
Унаслідок усього цього, в деяких церквах сьогодні ми спостерігаємо нестримне зростання релятивізму. Ніхто, здається, не знає – хто правий, а хто – ні. І найгірше те, що це нікого не хвилює. Отже, церква стає заручницею світського постмодернізму, де те, що є істинним для одного, може бути хибним для іншого. Церква все визнає та ні на чому не наполягає.
Деякі прибічники наративного богослов'я взагалі відмовляються від проповіді. Хтось може сидіти в колі однодумців і просто ділитися тим, що Господь означає для нього в якийсь конкретний день або тиждень. Вони можуть навіть цитувати тексти зі Святого Письма, пов'язані з їхньою «мандрівкою». Проте вони зосереджені на власному досвіді та почуттях, а не на Божому Слові. Вони розповідають історію або читають уривок із Біблії та зупиняються. Не існує необхідності напучувати, дорікати або закликати до дій. Мова йде не про те, щоб відповідати авторитетному вченню Святого Письма, а радше використовувати його на підтримку своїх тілесних бажань.
Церква має бути стовпом і підвалиною істини (1 Тимофію 3:15), а істина – це доктрини, закладені в Біблії через Особу Ісуса Христа. Наративне богослов'я має переваги в деяких випадках, проте, як ми бачимо, зазвичай воно приваблює постмодерністів, які люблять формувати свою релігію та свого «бога», ґрунтуючись на власних почуттях у певний момент або щодо певного місця зі Святого Письма.
English
Що таке наративне богослов'я?
