Запитання
Що таке природне богослов'я?
Відповідь
Природне богослов'я – це вивчення Бога, яке ґрунтується на спостереженні за природою, на відміну від «надприродного» чи богоодкровенного богослов'я, що засноване на особливому одкровенні. Оскільки спостереження за природою є інтелектуальним заняттям, природне богослов'я включає в себе філософію та умовиводи людини як засоби пізнання Бога.
Вивчивши структуру та функцію квітки, ми можемо дійти інтелектуального висновку, що Бог, Який її створив, є могутнім і мудрим – це природне богослов'я. Вивчивши контекст і зміст Івана 3:16, ми можемо дійти інтелектуального висновку, що Бог – люблячий та щедрий – це богоодкровенне богослов'я.
Поділ богослов'я на «природне» та «богоодкровенне» сягає своїм корінням трактатів католицького богослова Томи Аквінського (1224-1274). Намагаючись застосувати логіку Арістотеля до християнської віри, він підкреслював, що людині достатньо лише природи, аби зрозуміти певні істини про Бога. Проте Тома наголошував на другорядному значенні людського розуму в порівнянні з Божественним одкровенням, як і навчала церква. Він з обережністю проводив різницю між тим, що можна було дізнатися «природним розумом», і доктринальними принципами, кажучи, що істини, почерпнуті з природи, «передують положенням [віри]» (Сума теології, т. 1, питання 2, розділ 2). Тобто, розум може привести до віри, але не може її замінити.
Більш пізні богослови прийняли та розширили ідею Аквінського. Іншими мислителями, які робили наголос на природному богослов'ї, були Семюел Кларк, Вільям Пейлі та Іммануїл Кант. Поступово аспект чудес применшувався, оскільки християнство щораз більше зводилося до «раціональної» філософії.
Деїсти покладалися лише на природне богослов'я в пізнанні Бога, аж до цілковитого виключення особливого одкровення. Для деїста пізнати Господа неможливо, якщо лише не через природу, і в Біблії не було необхідності. Ось чому Томас Джефферсон, який був деїстом, буквально вирізав усі згадки про чудеса зі своєї Біблії – він хотів бачити в ній лише природне богослов'я.
Поети романтизму в цілому були прихильниками природного богослов'я. І хоча вони підносили емоції людини над її інтелектом, вони постійно оспівували чесноти й трансцендентність природи. Дуже чіткий вияв природного богослов'я міститься у вірші Вільяма Вордсворта «Райдуга», який закінчується такими рядками: «Хотів би я, щоб між днями зв'язок / Природної праведності не припинявся». Вордсворт щиро бажає «природної» (а не «надприродної») праведності. Його духовність корениться в природному світі; радість, яку він відчуває, споглядаючи веселку, для нього – справжнє поклоніння Богові. Ті, хто в наш час каже: «Я відчуваю себе ближче до Господа під час прогулянки лісом, ніж у церкві», вторять мисленню цього поета щодо природного богослов'я.
Надмірна зацикленість на природній теології дала пристанище навіть пантеїзму. Дехто пропускає ідею про те, що природа є виявом Бога, доходячи переконання, що природа є продовженням Бога. З такою логікою, будучи частиною природи, ми всі є часткою Господа, і в такий спосіб можемо Його пізнати.
У сучасності термін «природне богослов'я» також може означати спробу синтезувати людське знання з усіх галузей науки, релігії, історії та мистецтва. Нове природне богослов'я прагне до «всеохоплюючої реальності», в якій існує людство, проте основна увага приділяється саме йому, а не Богові; отже, це насправді є лише черговою формою гуманізму.
Нижче викладена біблійна позиція щодо природного богослов'я:
1. Святе Письмо навчає, що базове розуміння про Бога може бути отримане з природного світу (Римлянам 1:20). Ми називаємо це «загальним одкровенням» (див. також Псалом 18:2-3).
2. Контекст уривку з Римлянам 1 вказує, що такого базового розуміння існування і влади Господа недостатньо, щоб людина отримала спасіння. Насправді, язичницьке пізнання Бога (через природу) було спотворене, призводячи до осуду, а не до спасіння.
3. На підставі природного богослов'я хтось може робити висновки, що Бог є невидимим, всемогутнім і мудрим, але все це – абстрактні характеристики безіменної «вищої істоти». Природне богослов'я не може навчити про Божу любов, милосердя чи осуд, як і не може навернути когось до рятівної віри в Ісуса Христа. «А як увірують у Того, що про Нього не чули? А як почують без проповідника?» (Римлянам 10:14).
4. Гріхопадіння людини торкнулось її всієї, включаючи інтелект. Природне богослов'я припускає, що людський розум не був зіпсутий первородним гріхом, але Святе Письмо каже про «розум перевернений» (Римлянам 1:28), «думку-бо тілесну» (Римлянам 8:7), «зіпсутий розум» (1 Тимофію 6:5), засліплені думки та розуми (2 Коринтянам 3:14; 4:4) і про необхідність віднови розуму (Римлянам 12:2).
Природне богослов'я вірне в тому, що Господь створив світ, який і досі вказує на Нього як Творця. Однак, з огляду на гріховний стан нашого інтелекту, ми не можемо вірно витлумачити навіть це без особливого Божого одкровення. Ми потребуємо Його милостивого втручання, щоб знайти шлях до Нього. Що нам необхідно понад усе – це вірити в Ісуса Христа та в Біблію (2 Петра 1:19).
English
Що таке природне богослов'я?
