Запитання
Що слід робити батькам-християнам, якщо у них блудний син (дочка)?
Відповідь
Історія блудного сина, описана в Євангелії від Луки 15:11-32, вказує нам на те, як слід реагувати і поводитися з дітьми, що стали на шлях, протилежний тому, чому їх навчали. Нам слід пам’ятати, що як тільки діти досягають повноліття, вони більше не перебувають під опікою своїх батьків.
Ця історія розповідає нам про те, як одного разу син, забравши свій спадок, пішов у далекі країни і розтратив його там. Якщо дитина народжується у сім’ї невіруючій, то, в такому випадку, такий хід подій є природним. Але якщо людина одного разу прийняла Христа, а потім відреклася, то таку людину ми називаємо блудною. Слово «блудний» не згадується в цій історії. Це слово визначається як «необачний, марнотратний; людина, яка витрачає свій маєток намарно». Відповідно, цим словом можна описати сина, про якого розповідається в Євангелії від Луки. Також це слово описує дитину, яка покинула свій дім, але, при цьому, забрала весь свій спадок, даний їй батьками; дитину, яка забула все, що в неї вклали батьки – любов, освіту, опіку; дитину, що повстала тим самим проти Бога. Перш за все, це говорить про непокору Богові та Його волі, яка виявляється через непослух батькам.
Зверніть увагу, що батько у цій притчі не зупиняв свого сина, коли той ішов, як і не пішов за ним, щоб захистити його від самого себе. Батько просто не розділяв ні думки, ні вибору своєї дитини. Він залишився вдома та молився, а коли син порозумнішав і вирішив повернутися – він, побачивши його здалека, кинувся йому назустріч.
Отже, принципи такі: якщо дитина вирішує покинути ваш дім, і бере на себе відповідальність за прийняті нею рішення, навіть якщо ви знаєте, що це потягне за собою важкі наслідки, – не перешкоджайте їй, а просто дозвольте піти. Не йдіть за нею! Пам’ятайте, ви жодним чином не причетні до наслідків того, що сталося. Більше того, залишайтесь вдома і спостерігайте за тим, як, розкаявшись, ваша дитина міняє свій напрямок. До тих пір, поки цього не станеться, вам слід дотримуватися своїх принципів, не приймати бунтівливості своєї дитини і не втручатися в її життя (1 Петра 4:15).
Як тільки діти досягають повноліття, вони стають відповідальними лише перед Господом і державою (Римлянам 13:1-7). Як батьки, ми можемо лише йти поряд зі своїми дітьми, якщо вони йдуть назустріч Богові. Господь використовує наші, принесені самим собі, негаразди, щоб привести всіх нас до свободи, адже кожна людина здатна самостійно відповідати за свої вчинки. А ми як батьки не можемо врятувати своїх дітей – це під силу лише Господу.
В ідеалі, ми повинні виховувати своїх дітей у Христі, коли в нас ще є така можливість (Ефесянам 6:4), а згодом – дозволити їм робити вибір самостійно. До цього часу нам залишається молитися, віддаючи все у руки Господа. Цей процес може бути надзвичайно болісним, але, прийнявши вказівки Господа, ми зможемо впустити мир у свої серця. Ми не маємо права судити своїх дітей – таке право має лише Господь. У цьому ми знаходимо велику розраду, адже «чи ж Той, Хто всю землю судить, не вчинить правди?» (Буття 18:25).
English
Що слід робити батькам-християнам, якщо у них блудний син (дочка)?
