Запитання
Що таке прогресивне одкровення щодо спасіння?
Відповідь
Термін «прогресивне одкровення» стосується переконання та вчення, що Бог відкривав різні аспекти Своєї волі й загального плану щодо людства протягом різних періодів часу, які деякі теологи називають «диспенсіями». Для прихильників цієї теорії диспенсія є впорядкованою системою у реалізації Божої мети. Хоча диспенсаціоналісти дискутують з приводу кількості диспенсій, що мали місце протягом історії, всі вони вірять, що Бог відкривав певні аспекти про себе та Свій план спасіння в кожній з диспенсій; до того ж, кожна з них базувалася на попередній.
Хоча диспенсаціоналісти вірять у прогресивне одкровення, важливо зазначити, що не обов’язково бути одним із них, аби приймати прогресивне одкровення. Майже всі дослідники Біблії визнають той факт, що деякі істини, які містяться в Біблії, не були повністю відкриті попереднім поколінням. Кожний, хто не приносить у жертву тварину, коли бажає звернутися до Бога, або хто поклоняється першого дня тижня, а не останнього, розуміє, що такі відмінності в порядках і пізнаннях були прогресивно відкриті протягом історії.
Крім цього, в концепції прогресивного одкровення є більш вагомі питання. Одним із прикладів є зародження й формування церкви, про що говорить Павло: «Через це я, Павло, є в’язень Ісуса Христа за вас, поган, – якщо ви тільки чули про зарядження Божої благодаті, що для вас мені дана. Бо мені відкриттям об’явилась була таємниця, як писав я вам коротко вище, з чого можете ви, читаючи, пізнати моє розуміння таємниці Христової. А вона за інших поколінь не була оголошена людським синам, як відкрилась тепер через Духа Його святим апостолам і пророкам, – що погани співспадкоємці, і одне тіло, і співучасники Його обітниці в Христі Ісусі через Євангелію» (Ефесянам 3:1-6).
Павло стверджує майже те саме в посланні Римлянам: «А Тому, Хто може поставити вас міцно згідно з моєю Євангелією й проповіддю Ісуса Христа, за об’явленням таємниці, що від вічних часів була замовчана, а тепер виявлена, і через пророцькі писання, з наказу вічного Бога, на послух вірі по всіх народах провіщена» (Римлянам 16:25-26).
У дискусіях щодо прогресивного одкровення одним із перших постає питання про те, як воно стосується спасіння. Чи були люди, які жили до Першого приходу Христа, спасенні в інший спосіб, аніж ті, що живуть сьогодні? Людям, які живуть у новозавітній добі, вказано покладатися своєю вірою на звершену справу Ісуса Христа й вірити, що Бог воскресив Його з мертвих, – і тоді вони спасуться (Римлянам 10:9-10; Дії 16:31). Водночас, експерт зі Старого Завіту Ален Росс (Allen Ross) зазначає: «Абсолютно неймовірно, щоб усі, хто повірив у спасіння (в Старому Завіті), свідомо вірили в заступницьку смерть Ісуса Христа, Сина Божого». Джон Файнберг (John Feinberg) додає: «Люди старозавітної доби не знали, що Ісус був Месією, що Він помре і що Його смерть буде основою для спасіння». Якщо Росс і Файнберг праві, тоді що саме Бог відкривав тим, хто жив до Христа, і як були спасенні старозавітні святі? Що змінилося в старозавітному й новозавітному спасінні, якщо взагалі що-небудь змінювалося?
Два чи один шлях до спасіння?
Деякі прихильники прогресивного одкровення підтримують два різні методи спасіння: один застосовувався до Першого приходу Христа, а другий – після Його смерті й воскресіння. Таке твердження спростовується Л.С. Шафером (L.S. Chafer), який написав: «Чи існує два шляхи, за допомогою яких можна спастися? У відповідь на це питання можна стверджувати, що спасіння – яким би воно не було – завжди є дією Бога від імені людини й ніколи не є дією людини від імені Бога ... Отже, існує лише один шлях до спасіння, і він здійснюється силою Бога через жертву Христа».
Якщо це правда, то як узгоджуються одкровення Старого й Нового Завітів щодо спасіння? Чарльз Райрі (Charles Ryrie) коротко підсумовує дане питання в такий спосіб: «Підставою для спасіння в кожній епосі була смерть Христа; вимогою в кожній епосі була віра; об’єктом віри в кожній епосі був Бог; вміст віри в кожній епосі змінюється». Іншими словами, незалежно від того, коли жила людина, її спасіння в кінцевому результаті залежало від смерті Христа й віри в Бога, але кількість знань, які людина мала щодо деталей Божого плану, з плином часу збільшувалася через Боже прогресивне одкровення.
Щодо старозавітних святих Норман Гайслер (Norman Geisler) пропонує наступне: «Висловлюючись коротко, виглядає, що мінімальні нормативні вимоги Старого Завіту до спасіння (в розумінні щирих вірувань) були наступними: 1) віра в Божу єдність, 2) визнання людської гріховності, 3) прийняття необхідності Божої благодаті та, можливо, 4) розуміння того, що гряде Месія».
Чи існують у Біблії докази на підтримку позиції Гайслера? Зверніть увагу на текст в Євангелії від Луки, що містить перших три вимоги:
«Два чоловіки до Храму ввійшли помолитись, – один фарисей, а другий був митник. Фарисей, ставши, так молився про себе: "Дякую, Боже, Тобі, що я не такий, як інші люди: здирщики, неправедні, перелюбні, або як цей митник. Я пощу двічі на тиждень, даю десятину з усього, що тільки надбаю!" А митник здалека стояв, та й очей навіть звести до неба не смів, але бив себе в груди й казав: "Боже, будь милостивий до мене грішного!" … Говорю вам, що цей повернувся до дому свого більш виправданий, аніж той. Бо кожен, хто підноситься, – буде понижений, хто ж понижається, – той піднесеться» (Луки 18:10-14).
Ця подія відбулася до смерті й воскресіння Христа, тому очевидно, що тут ідеться про людину, що не знала про новозавітну євангельську звістку в тому вигляді, в якому вона доступна сьогодні. У простому твердженні митника («Боже, будь милостивий до мене грішного!») ми бачимо: 1) віру в Бога, 2) визнання гріха та 3) прийняття милості. Далі Ісус робить дуже важливу заяву – Він говорить, що людина пішла додому «виправданою». Це – такий же термін, який Павло використовує для опису новозавітного святого, що повірив у євангельську звістку та виправдався вірою в Христа: «Отож, виправдавшись вірою, майте мир із Богом через Господа нашого Ісуса Христа» (Римлянам 5:1).
Четвертий пункт зі списку Гайслера – розуміння того, що гряде Месія – відсутній у вищенаведеному уривку. Проте інші новозавітні тексти зазначають, що це могло бути поширеним вченням. Наприклад, в розповіді про Ісуса та самарянку біля криниці апостол Іван цитує слова цієї жінки: «Я знаю, що прийде Месія, що зветься Христос, – як Він прийде, то все розповість нам» (Івана 4:25). Однак, як визнає сам Гайслер, віра в Месію не була обов’язковим пунктом у старозавітному спасінні.
Подальші докази з Біблії
При поверхневому пошуку ми знаходимо в Біблії наступні вірші як зі Старого, так і з Нового Завіту, які підтверджують той факт, що віра в Бога завжди була шляхом до спасіння:
• «І ввірував Аврам Господеві, а Він залічив йому те в праведність» (Буття 15:6).
• «І станеться, – кожен, хто кликати буде Господнє Ім’я, той спасеться» (Йоіла 3:5).
• «Бо тож неможливе, щоб кров биків та козлів здіймала гріхи!» (Євреям 10:4).
• «А віра – то підстава сподіваного, доказ небаченого. Бо нею засвідчені старші були» (Євреям 11:1-2).
• «Догодити ж без віри не можна. І той, хто до Бога приходить, мусить вірувати, що Він є, а тим, хто шукає Його, Він дає нагороду» (Євреям 11:6).
Святе Письмо чітко стверджує, що віра є ключем до спасіння для всіх людей протягом земної історії. Але ж як Бог міг спасти людей, які не знали про жертву Христа за них? Відповідь полягає в тому, що Бог спас їх на підставі їхньої реакції на знання, які вони мали. Їхня віра була спрямована вперед – на те, чого вони не могли бачити, тоді як сьогодні ми свою віру направляємо назад, на події, які ми бачити можемо.
• «За минулих родів попустив Він усім народам, щоб ходили стежками своїми, але не зоставив Себе Він без свідчення» (Дії 14:16-17).
• «Не зважаючи ж Бог на часи невідомості, ось тепер усім людям наказує, щоб скрізь каялися» (Дії 17:30).
• «Бо всі згрішили, і позбавлені Божої слави, але дарма виправдуються Його благодаттю, через відкуплення, що в Ісусі Христі, що Його Бог дав у жертву примирення в крові Його через віру, щоб виявити Свою правду через відпущення [буквально – «залишення без покарання»] давніше вчинених гріхів» (Римлянам 3:23-25).
До приходу Христа Бог передрікав смерть Ісуса через систему жертвоприношень, ведучи Свій народ до розуміння, що гріх призводить до смерті. Закон був даний, аби навчати людей і відкрити їм, що вони – грішники, які потребують Божої благодаті (Галатам 3:24). Але закон не скасував завіту з Авраамом, основаного на вірі; саме цей завіт є зразком сьогоднішнього спасіння (Римлянам 4). Але, як сказав Райрі, вміст нашої віри – кількість наданих людям одкровень – зростав протягом віків, щоб сьогодні ми мали більш безпосереднє розуміння того, що Бог очікує від нас.
Висновки
Стосовно Божого прогресивного одкровення Жан Кальвін написав: «Сам Господь затвердив цей порядок скріплення союзу з Його милості: чим ближче ставав день повного Одкровення, тим більше бажав Він прояснити Своє вчення. Коли спочатку Адамові була дана перша обітниця, то немов лише пролетіли іскорки. Потім, із кожним днем, світло поступово посилювалося, поки не осяяв землю Господь Ісус Христос, який є Сонцем правди, що розвіює всі хмари» (Інституція християнської релігії 2.10.20).
Прогресивне одкровення не означає, що народ Божий у Старому Завіті перебував без будь-якого одкровення чи розуміння. Ті, що жили до Христа, говорить Кальвін, не були «без проповіді, що містить надію на спасіння й вічне життя, але ... вони бачили лише мигцем здалеку, в туманних обрисах те, що ми бачимо сьогодні при сонячному світлі» (Інституція християнської релігії 2.7.16; 2.9.1; Коментар до Галатам 3:23).
Той факт, що ніхто не спасається окремо від смерті й воскресіння Христа, недвозначно стверджується у Святому Письмі (Івана 14:6). Підставою для спасіння була й завжди буде жертва Ісуса на хресті, а засобом спасіння завжди була віра в Бога. Проте вміст віри людини завжди залежав від кількості одкровень, які Бог відкривав у певний час.
English
Що таке прогресивне одкровення щодо спасіння?
