Запитання
Що Біблія каже про себелюбство?
Відповідь
Любов, описана в Біблії, сильно відрізняється від любові світу. Біблійна любов безкорислива й безумовна, тоді як любов світу характеризується егоїзмом. Із наступних уривків ми бачимо, що любов не існує окремо від Бога і що справжню любов може проявляти лише той, хто відчув любов Господа на власному досвіді:
Римлянам 13:9-10: «Оскільки: Не чини перелюбу, не вбивай, не кради, не пожадай… та будь-яка інша заповідь міститься в цьому вислові: Люби ближнього свого, як самого себе! Любов не чинить ближньому зла, тож любов – це виконання Закону» (тут і далі – Сучасний переклад Українського Біблійного Товариства).
Івана 13:34-35: «Нову заповідь даю вам: Любіть один одного! Як Я полюбив вас, щоб і ви любили так один одного. З того дізнаються всі, що ви – Мої учні, коли любов матимете між собою».
1 Івана 4:16-19: «І ми пізнали й повірили в любов, яку Бог має в нас. Бог є любов, і хто перебуває в любові, той перебуває в Бозі, а Бог перебуває в ньому. Таким чином, любов стала в нас досконалою, щоб ми мали сміливість у день суду, бо як Він, так і ми є в цьому світі. У любові немає страху, але досконала любов проганяє страх, оскільки страх несе страждання; хто ж боїться, той недосконалий у любові. Ми любимо Його, бо Він перший полюбив нас».
Твердження «люби ближнього свого, як самого себе» – не є закликом любити себе. Любити себе природно та нормально – це наша позиція за замовчуванням. У нашому світі не бракує себелюбства. Вказівка «люби ближнього свого, як самого себе» насправді каже нам ставитися до інших людей так само, як ми ставимося до себе. Святе Письмо не велить нам любити себе – ми вже це робимо. Фактично, люди у своєму невідродженому стані надмірно люблять себе – ось у чому наша проблема.
У притчі Ісуса про доброго самарянина був лише один персонаж, який проявив себе як справжній ближній щодо нужденного – самарянин (Луки 10:30-37). Ще двоє, священик і левіт, відмовилися допомогти людині у біді. Їхня нездатність виявити любов до зраненої людини не була наслідком надто слабкої любові до себе – це було результатом надто великої любові до себе і, відтак, пріоритету власних інтересів. Самарянин виявив справжню любов – він пожертвував своїм часом, ресурсами та грошима, не думаючи про себе. Його увага була спрямована зовні, а не всередину. Христос розповів цю історію як ілюстрацію того, що означає любити ближнього, як самого себе (Луки 10:25-29).
Нам слід відвернути очі від себе та дбати про інших. Цього вимагає християнська зрілість. «Нічого не робіть наперекір чи з марнославства, але в покорі вважайте одне одного більшим за себе. Нехай кожний дбає не про себе, а про інших» (Филип’янам 2:3-4). Згідно з цим уривком, любов до інших вимагає смиренності, поваги та свідомих зусиль ставити їхні інтереси на перше місце. Усе, що менше цього, є егоїстичністю і марнославством, і не відповідає стандартам Христа.
Ніщо з вищезгаданого не означає, що нам слід вважати себе «нікчемними». Біблія навчає, що ми створені за Божим образом, і один цей факт надає нам велику цінність (див. Луки 12:7). Збалансована біблійна позиція полягає в тому, що ми – унікальні створіння Бога, які Він любить, незважаючи на наші гріхи, та які викупив Христос. В Його любові ми можемо любити інших.
Ми любимо інших, ґрунтуючись на незмінній любові Господа до нас у Христі. У відповідь на цю любов ми ділимося нею з усіма, з ким стикаємося – нашими «ближніми». Той, хто стурбований тим, що недостатньо любить себе, має невірний фокус. Згідно з Біблією, він має турбуватися про свою любов до Бога та до ближнього. Нам слід прибрати з поля зору своє «я», щоб мати можливість любити оточуючих так, як повинні.
English
Що Біблія каже про себелюбство?
