Запитання
Яка була мета біблійних дарів ознак?
Відповідь
Коли ми говоримо про біблійні дари ознак, то маємо на увазі такі чудеса, як володіння іншими мовами, видіння, зцілення, воскресіння з мертвих і здатність пророкувати. Серед віруючих немає сумнівів щодо того, що вони існували насправді, тому що Біблія недвозначно їх описує. Розбіжності в християнському середовищі виникають щодо їхніх цілей, а також у питанні про те, чи можемо ми володіти ними сьогодні. Деякі кажуть, що ці дари є знаком спасіння, тоді як інші вважають, що вони – свідчення хрещення Святим Духом, а треті рахують, що їхня мета полягає в підтвердженні істинності Євангельської звістки. Як ми можемо дізнатися правду? Нам слід досліджувати Святе Письмо, щоб визначити, які цілі Бог мав щодо цих дарів.
Одна з найбільш ранніх згадок про дари ознак знаходиться в книзі Вихід 4, де Мойсей отримує вказівки від Бога щодо майбутнього звільнення з єгипетського рабства. Мойсей був стурбований тим, що люди не повірять, що його послав Бог, тому Господь наділив його даром ознак у вигляді палиці, яка перетворювалася на змію, та його руки, що ставала як у прокаженого. Бог сказав, що це для того, «щоб повірили тобі, що Господь, Бог їхніх батьків – Бог Авраама, Бог Ісаака і Бог Якова – з’являвся тобі» (в. 5; тут і далі – Четвертий сучасний переклад Українського Біблійного Товариства). Якби люди й далі не повірили, то Бог сказав Мойсеєві взяти воду з річки й вилити на землю, де вона перетвориться на кров (в. 9). Це було зроблено для того, щоб сини Ізраїлю повірили Божому посланнику.
Бог дав Мойсеєві можливість творити чудесні ознаки перед фараоном, щоб той відпустив народ. У книзі Вихід 7:3-5 Бог сказав Мойсеєві, що явить численні чудеса та ознаки в Єгипті, тоді «всі єгиптяни пізнають, що Я – Господь, Який простягнув руку над Єгиптом, і виведу з-поміж них синів Ізраїля». Бог хотів, щоб єгиптяни знали, що саме Він звільняє ізраїльтян. У книзі Вихід 11:7 Мойсей сказав фараонові, що будуть убиті первістки, показуючи, що Господь робить різницю між єгиптянами та ізраїльтянами. Ознаки та чудеса підтвердили, що це було послання фараону та єгиптянам від Бога, щоб ті знали, що Мойсея послав Він.
Коли Ілля протистояв лжепророкам на горі Кармил (1 Царів 18), він молився, щоб Бог послав вогонь з неба, щоб люди зрозуміли, що Він «є Господом, Богом Ізраїля, а я – Твій раб, і через Тебе я зробив ці діла! ... І нехай цей народ пізнає, що Ти є Господь Бог» (в. 36-37). Чудеса, які чинили Ілля та інші пророки, були підтвердженням того, що їх послав Бог, і що Він перебував серед народу Ізраїля.
Йоіл отримав попередження про Божий суд над Ізраїлем і в цій звістці містилося пророцтво про милосердя й надію. Коли прийшов час суду, як було передбачено, і люди покаялися, Бог сказав, що Він припинить його й відновить Своє благословення: «І пізнаєте, що Я є посеред Ізраїля, і Я – ваш Господь Бог, і більше немає нікого, за винятком Мене, і більше вони не будуть засоромлені навіки, – весь Мій народ»(Йоіла 2:27). Відразу після цього проголошення Бог говорить про злиття Його Духа на людей, які почнуть пророкувати, мати видіння й стануть свідками чудес. Коли учні почали говорити різними мовами в день П’ятидесятниці (Дії 2:1-21), Петро сказав: «Але це те, що провістив пророк Йоіл». Яка ж була мета всього цього? Вона полягала в тому, щоб люди дізналися, що звістка, передана Петром та іншими пророками, була звісткою від Бога.
Служіння Ісуса також супроводжувалося різними ознаками й чудесами. Якою була мета Його чудес? В Євангелії від Івана 10:37-38 Ісус, відповідаючи євреям, які хотіли побити Його за богохульство, сказав: «Якщо Я не роблю діл Мого Отця, то не вірте Мені; якщо ж Я роблю, то хоч не вірите Мені, – вірте ділам, щоб ви зрозуміли й пізнали, що Отець у Мені, а Я – в Отці». Як і в Старому Завіті, метою чудес Ісуса було підтвердження діяльності Бога через Свого Посланника.
Коли фарисеї зажадали побачити від Ісуса ознаку, Він відповів: «Лукавий і перелюбний рід шукає ознаку, та ознаки не буде дано йому, хіба лише ознака пророка Йони. Адже так, як Йона був у череві кита три дні й три ночі, так буде Син Людський у серці землі три дні й три ночі. Мужі ніневійські встануть на суд із цим родом і засудять його, бо вони покаялися через проповідь Йони, а тут – більше, ніж Йона» (Матвія 12:39-41). Ісус дав зрозуміти, що мета ознаки полягала в тому, щоб люди визнали Боже послання й відповідно на нього відреагували. Крім того, в Євангелії від Івана 4:48 Він сказав придворному: «Якщо не побачите ознак і чудес, не повірите!». Ознаки допомагали тим, хто сумнівався, але їхньою метою була звістка про спасіння у Христі.
Звістка про спасіння була викладена Павлом у 1 Коринтянам 1:21-23: «Бог забажав спасти тих, хто вірить, безумством проповіді. Бо юдеї вимагають чудес, а греки шукають мудрості. Ми ж проповідуємо розп’ятого Хреста: для юдеїв – це спокуса, а для греків – безумство». Ознаки мають свої окремі цілі, але вони є засобом для досягнення великої кінцевої мети – спасіння душ через проповідь Євангелія. У 1 Коринтянам 14:22 Павло ясно говорить, що невідомі «мови є знаком не для вірних, а для невірних». Бог використовував чудесні ознаки, наприклад, володіння різними мовами та інші, аби переконати невіруючих, що послання Христа було істиною, але, як видно з решти контексту, більш важливим було проголошення Євангельської звістки.
У дискусіях про ознаки й чудеса часто забувається час, коли вони відбувалися, і те, де вони описані в Біблії. Всупереч поширеній думці, люди в біблійні часи не спостерігали чудес постійно. Насправді, вони, у більшості випадків, були зосереджені навколо особливих подій у Божій роботі з людством. Звільнення Ізраїлю з Єгипту та вхід до Обітованої землі супроводжувалися великою кількістю чудес, але незабаром після цього вони припинилися. Наприкінці епохи царів, коли Бог збирався відправити людей у вигнання, Він дозволив деяким зі Своїх пророків творити чудеса. Коли Ісус прийшов, щоб жити серед нас, Він творив чудеса, і вони також мали місце на початку служіння апостолів, але поза тих часів ми бачимо дуже мало чудес або ознак у Біблії. Переважна більшість людей, які жили в біблійні часи, ніколи не бачила ознак і чудес на власні очі. Вони мали жити з вірою в те, що їм уже було відкрито Богом.
У Ранній церкві чудеса й ознаки були переважно зосереджені на проголошенні Євангелія серед різних груп людей. Ми читаємо, що в день П’ятидесятниці «в Єрусалимі перебували юдеї та побожні люди з кожного народу, який під небом» (Дії 2:5). Ці євреї, які виросли й прийшли з інших земель, говорили іноземними мовами (в. 6-11), і саме їм було вперше явлено ознаку дару володіння мовами. Вони визнали, що чули звістку про великі діяння Божі своїми рідними мовами, і Петро сказав, що єдиною доречною відповіддю на це буде покаяння у власних гріхах (в. 38). Коли з Євангелієм було вперше ознайомлено самаритян, Филип також здійснював ознаки й чудеса (Дії 8:13).
Знову ж, коли Петро вирушив до Корнилія, язичника, Бог дав ознаку для підтвердження Своїх діл. «І віруючі з обрізаних, які прийшли з Петром, здивувалися, що й на язичників зійшов дар Святого Духа, бо чули, як вони говорили мовами і величали Бога» (Дії 10:45-46). Коли Петра розпитували інші апостоли, він повідав про цей факт як про свідчення Божої волі, і вони прославили Господа, кажучи: «Отже, і язичникам Бог дав покаяння для життя» (Дії 11:18).
У кожному випадку дари ознак були доказом того, що послання походило від Бога, щоб люди почули й повірили. Коли звістку було підтверджено, ознаки зникали. Нам не потрібно, щоб ці ознаки повторювалися в нашому житті, але ми маємо потребу в отриманні тієї ж Євангельської звістки.
English
Яка була мета біблійних дарів ознак?
