Запитання
Що таке «станції хреста» і чого ми можемо навчитися з них?
Відповідь
«Станції хреста» відомі також як Хресна дорога або «Via Dolorosa», – це розповідь про останні години життя Ісуса Христа на землі, яка підтримує духовні переконання кожного християнина та має застосування в нашому житті. Станції хреста є суворим нагадуванням про скромність, з якою Ісус був готовий відкласти будь-які привілеї власної божественності, аби вказати шлях до спасіння через Свою жертву.
Існує декілька загальновизнаних версій, що описують ці останні години, одна з яких є біблійною, а інші – більш традиційними спогадами подій останніх годин життя Ісуса. Традиційна хресна дорога виглядає наступним чином:
1. Ісуса засуджено до смерті.
2. Ісус отримав Свій хрест.
3. Ісус падає вперше.
4. Ісус зустрічає Свою матір Марію.
5. Симона з Киринеї змушують нести хрест.
6. Вероніка витирає кров з обличчя Ісуса.
7. Ісус падає вдруге.
8. Ісус зустрічає жінок Єрусалиму.
9. Ісус падає втретє.
10. З Ісуса здирають одяг.
11. Ісуса прибито до хреста – розп’яття.
12. Ісус помирає на хресті.
13. Тіло Ісуса зняте з хреста – зняття або плач.
14. Тіло Ісуса заносять у могилу.
Однак станції 3, 4, 6, 7 і 9 традиційної «Хресної дороги» не зовсім відповідають Біблії. Водночас, існує «біблійна Хресна дорога» – нижче наведені біблійні описи 14 «станцій хреста» і застосування в нашому житті кожної з них.
1-а станція хреста: Ісус на горі Оливній (Луки 22:39-46)
Ісус молився на Оливній горі, просячи Отця, щоб минула Його ця чаша (маючи на увазі Свою смерть на хресті); це було виявом людської природи Ісуса. Не складно уявити, наскільки сильно Він очікував події, які мав пережити. У житті кожного християнина також приходить час, коли йому доводиться обирати між Божою волею та своєю власною, і цей вибір – як і вибір Ісуса – демонструє рівень вірності й послуху Богові, а також справжній стан душі. Хоча Ісус знав про Свою долю, коли молився Богові щодо зміни перебігу подій, Його молитва була про те, щоб здійснилася воля Отця незалежно від того, яке майбутнє Йому призначалося. Навіть на хресті, перебуваючи при смерті, Ісус, як і раніше, вчив нас важливості послуху Божому Слову та довіри Йому в будь-якій ситуації.
2-а станція хреста: Ісуса зраджено Юдою та схоплено (Луки 22:47-48)
Юда став не тільки одним з найбільш зневажуваних символів історії, зрадивши Ісуса, – він також є примарним нагадуванням для кожного християнина про ті часи, коли вони похитнулися перед спокусою гріха. Для християнина таке падіння дорівнює зраді Того, Хто віддав Своє життя за нас. Наскільки великою є зрада, якщо гріх є свідомою поведінкою, свідомою відмовою від духовних переконань (Луки 22:47-48)? Юда жив з Ісусом і сидів біля Його ніг, навчаючись у Нього протягом кількох років. Але, оскільки його серце не було насправді змінене силою Святого Духа, він піддався спокусі сатани. Нам як віруючим сказано: «Випробовуйте себе самих», аби переконатися, чи перебуваємо ми у вірі (2 Коринтянам 13:5; тут і далі – Четвертий сучасний переклад Українського Біблійного Товариства).
3-я станція хреста: Ісуса засуджено Синедріоном (Луки 22:66-71)
Рада Синедріону, що складалася із семидесяти священиків і книжників та одного первосвященика, вимагала від Пилата покарати Ісуса. Цей випадок попереджає всіх християн не звеличували себе у власній праведності, засуджуючи інших. Знання Біблії та високого становища в цьому світі зовсім недостатньо, щоб досягти святої досконалості, а від гордих помислів можуть легко впасти навіть найбільш благочестиві люди. Біблія вчить нас поважати позиції влади, але найголовніше місце в нашому житті мають займати Божа воля та Його Слово. Християни були хрещені Божим Святим Духом, щоб Він утішав, навчав і направляв їх у будь-якій ситуації, що дозволяє їм приймати кожне рішення відповідно з досконалою Божою волею, фактично скасовуючи необхідність у релігійних правителях, таких як Синедріон. Те, що єврейський народ передав вищий релігійний авторитет Синедріону, призвело до корупції серед багатьох священиків і книжників, і коли Ісус почав навчати доктринам, що зменшували їхній авторитет, вони змовилися проти Нього, вимагаючи від римського уряду Його розіп’яти.
4-а станція хреста: Петро відрікається від Ісуса (Луки 22:54-62)
Коли Ісуса заарештували, деякі з присутніх звинуватили Петра в тому, що він був Його послідовником. Як і було раніше передбачено Ісусом, Петро тричі відрікся від Нього. Петро був улюбленим і довіреним учнем Христа, безпосереднім свідком багатьох чудес, він навіть ходив з Ісусом по воді (Матвія 14:29-31). Незважаючи на це, Петро продемонстрував людську слабкість, відрікшись від Ісуса через страх бути також заарештованим. Християни в усьому світі, як і раніше, стикаються з переслідуваннями та приниженнями з боку невіруючих – від словесних образ до побиття й смерті. Люди можуть самовпевнено звинувачувати Петра за його зречення від Ісуса та страх перед тим, що римляни зробили би з ним, якби дізналися про його стосунки з Ісусом, але скільки християн, що вірять у Біблію, можуть сказати, що ніколи не замовчували про свою віру під загрозою дискримінації, публічної або ж особистої? Таке мовчання свідчить про людську слабкість. Віра Петра була недосконалою насамперед тому, що Святий Дух не перебував у ньому в той час. Після наповнення Духом у день П’ятидесятниці (Дії 2), Петро став безстрашним, як лев, віруючим, більше не боячись проповідувати про свого Господа.
5-а станція хреста: Ісус засуджений Понтієм Пилатом (Луки 23:13-25)
За сучасними правовими мірками малоймовірно, що Ісуса можна було би засудити в будь-якому суді, тим більше, що жодних реальних доказів проти Нього навести було неможливо. Понтій Пилат не зміг знайти жодної провини у вчинках Ісуса і хотів Його відпустити, але Синедріон зажадав, аби Пилат наказав Його стратити. Синедріон, який правив згідно з суворим законом Мойсея і традиціями, вважав Ісуса серйозною загрозою для своєї влади над народом. Ісус навчав людей про спасіння через Божу благодать, а не за виконання багатьох заповідей, встановлених Синедріоном, і це не тільки руйнувало авторитет релігійних лідерів, але також становило серйозну загрозу для їхнього існування взагалі. Навіть сьогодні звістка про спасіння за допомогою сили та вибору Бога, а не наших власних зусиль, не є надто популярною. Людина через власну гріховну природу завжди бажає добитися свого спасіння або, принаймні, прийняти в ньому участь, щоб мати можливість привласнити собі бодай частину слави. Але спасіння походить лише від Господа, Який не ділиться Своєю славою ні з ким (Ісаї 42:8).
6-а станція хреста: Ісуса бичують і коронують терновим вінком (Марка 15:15-18)
Зцілення, згадане в Ісаї 53:3-5, є духовним зціленням або зціленням від гріха. Прощення гріхів і відновлення Божого благовоління часто називають зціленням. За п’ятсот років до того, як Марія народила Ісуса, Ісая пророкував, що Ісус буде зранений за наші беззаконня, страждатиме за наші гріхи, і що Його ранами ми зцілимось.
7-а станція хреста: Ісус бере Свій хрест (Марка 15:20)
Коли Ісус узяв Свій хрест, Він ніс дещо більше, ніж просто деревину. Невідомий для багатьох очевидців, Ісус того дня ніс гріхи людства, терплячи покарання, призначене за ці гріхи. Ісус закликає нас у Матвія 16:24: «Коли хто хоче йти за Мною, нехай зречеться самого себе, візьме свій хрест і йде за Мною». Крім того, Він показує, що інших варіантів немає: «І хто не бере свого хреста і не йде слідом за Мною, той недостойний Мене» (Матвія 10:38). Узяти свій хрест – знаряддя смерті – означає померти для самого себе, щоб жити як зовсім нове творіння (2 Коринтянам 5:17) в служінні й покорі Христові. Це означає віддати Богові свою волю, свої вподобання, амбіції та бажання. Ми не маємо ставитися до свого власного щастя як до найвищої мети, нам слід бути готовими відмовитися від усього та, якщо буде потрібно, віддати своє життя.
8-а станція хреста: Симон з Киринеї допомагає Ісусові нести хрест (Луки 23:26)
Симона з Киринеї можна вважати жертвою обставин. Він, швидше за все, прийшов до Єрусалима на свято Пасхи та, мабуть, мало знав про події, що розгорталися в той момент. Ми дуже мало знаємо про нього, тому що він не згадується в Біблії після того, як допоміг нести хрест, на якому Ісус мав померти. Отримавши від римських солдатів наказ допомогти, Симон не опирався, зважаючи на всі обставини й побоюючись, найімовірніше, за власне життя. На відміну від Ісуса, Який ніс Свій хрест добровільно, Симон з Киринеї був «змушений» його нести. Будучи християнами, нам слід охоче приєднатися до Ісуса в Його стражданнях, адже Павло закликає нас: «Тому не соромся свідчити про нашого Господа, ні мене – Його в’язня. Але злигодні за Євангеліє перенось силою Бога» (2 Тимофію 1:8).
9-а станція хреста: Ісус зустрічає єрусалимських жінок (Луки 23:27-31)
Коли Ісус зустрівся з жінками, що оплакували Його, і з деякими зі Своїх учнів дорогою до місця розп’яття, Він закликав їх не плакати за Ним, а журитися про себе й життя своїх дітей через зростаюче беззаконня в Єрусалимі. Навіть страждаючи від сильного болю та зазнаючи приниження, Ісус дбав не про Себе, а про життя й душі тих, хто зіткнувся із загрозою вічного прокляття за гріхи у своєму житті. Це ж застереження є актуальним і для сучасних християн: ми маємо бути обережними, щоб наша світська заклопотаність не завадила нашій відданості та послуху Богові. Ісус сказав: «Царство Моє не від цього світу» (Івана 18:36), тому нам як громадянам неба потрібно зосереджувати свою увагу на ньому.
10-а станція хреста: Розп’яття Ісуса (Луки 23:33-47)
Понад дві тисячі років по тому, складно уявити собі весь жах того моменту, коли найближчі до Ісуса люди були змушені безпорадно спостерігати, як цвяхи пронизували Його руки й ноги, прибиваючи до дерев’яного хреста, на якому Він мав віддати Богові останній подих у людській подобі. Його близькі та учні ще не цілком усвідомлювали те, що відбувається. Вони ще були не могли зрозуміти, що гріх людства став причиною виникнення Божого плану спасіння для всіх, хто повірить у Христа. «То як ми уникнемо її [кари], коли знехтуємо таким великим спасінням?» (Євреям 2:3). «І в нікому іншому немає спасіння, бо під небом немає іншого імені, даного людям, яким належить нам спастися!» (Дії 4:12).
11-а станція хреста: Ісус обіцяє Своє царство злочинцю, що повірив у Нього (Луки 23:43)
Цілком можливо, що злодій, розіп’ятий поруч з Ісусом, зміг зрозуміти, що життя для Ісуса не закінчується, а Він тільки залишає фізичний світ заради вічної обітниці, яку прийшов сповнити. Злодій став одним із перших, хто отримав можливість увійти до раю з благодаті через віру в Ісуса Христа (Ефесянам 2:8-9). Ісус сказав злочинцеві, що той перебуватиме в раю разом з Ним, бо повірив у Сина Божого. Очевидно, що це є прикладом того, що людина спасається благодаттю через віру, а не через діла, як навчали ті, хто переслідував і засуджував Ісуса.
12-а станція хреста: Ісус на хресті говорить з матір’ю та учнями (Луки 23:48-49)
Помираючи, Ісус як і раніше вважав потреби інших людей важливішими за Свої власні, тому довірив піклування про Свою матір улюбленому учневі Іванові (Івана 19:27). Усе Його життя й навіть смерть є прикладом того, що ми маємо перейматися потребами інших більше за власні, покладаючись в усьому на Бога. Готовність дотримуватися Його Слова та демонструвати це діями, жертвуючи собою заради інших перед лицем труднощів, є визначальною характеристикою справжнього християнського життя.
13-а станція хреста: Смерть Ісуса (Луки 23:44-46)
У мить смерті Ісуса завіса храму, що відокремлювала людей від Святого Святих, роздерлася навпіл. Це навело страх на всіх євреїв, що були свідками подій і не розуміли, що це символізувало кінець Старого Завіту та початок Нового. Людина більше не мала бути відокремленою від Бога за гріх, але отримала можливість сміливо підходити до престолу благодаті з молитвою про прощення гріхів. Життя і жертовна смерть Ісуса зруйнували перепону гріха, давши нам можливість отримати спасіння через благодать.
14-а станція хреста: Поховання Ісуса (Луки 23:50-54)
Після того, як Ісус помер і був знятий з хреста, Його поховали в гробниці, наданій людиною на ім’я Йосиф з міста Ариматеї. Йосиф також був радником Синедріону, але виступав проти суду та розп’яття Ісуса. Він таємно вірив, що Ісус був біблійним Месією, але боявся наслідків публічного визнання своєї віри (Івана 19:38). Після смерті Ісуса Йосиф таємно звернувся до Пилата, щоб забрати тіло Ісуса та забезпечити його належне поховання.
Велика жертва Ісуса не лише викупила гріхи людей, але й перемогла смерть. Без неї смерть була би неминучою долею всіх людей, що народилися під прокляттям гріха. Гріх веде до неминучого покарання, і цим покаранням є смерть. Наш Творець є справедливим і тому зажадав, аби покарання за гріх було сплачене. Але, оскільки наш Бог також є люблячим і милосердним, Він послав Свого Єдиного Сина, щоб узяти покарання за наші гріхи, тому що без цього ми були би навічно приречені (Івана 3:16). Божу любов і милість чудово підтверджують слова Ісуса, сказані Ним, коли Він помирав на хресті та просив Отця пробачити Своїх убивць, які не знали, що роблять (Луки 23:34). Легко припустити, що небажання людини цілковито підкоритися Божому Слову й заповідям викликане відсутністю знання та мудрості. Іронія такого висновку полягає в тому, що смерть Ісуса на хресті стає духовною смертю для тих, хто не може подолати це незнання, що, як і раніше, переважає серед значної частини сучасного людства. Грішна людина, що відмовляється прийняти дар спасіння, яке Ісус зробив можливим завдяки Своїй жертві, безумовно, є плодом бунтівного невігластва та гріха, що відокремлює людину від Божої мудрості.
English
Що таке «станції хреста» і чого ми можемо навчитися з них?
