Запитання
Що Біблія каже про довіру до людей?
Відповідь
На тему довіри до людей цар Давид сказав: «Краще покладатись на Господа, ніж надіятись на людину! Краще шукати притулку в Господа, ніж надіятись на можновладців!» (Псалом 118:8-9; тут і далі – Сучасний переклад Українського Біблійного Товариства). Давид говорив із власного досвіду, будучи багаторазово зрадженим близькими людьми (див. Псалом 40:10). Замість того, щоб злитися або вважати всіх людей ненадійними за своєю природою, він засвоїв і виклав просту істину: грішні люди можуть підводити нас, але ми завжди можемо довіряти Богові. Син Давида, цар Соломон, добре засвоїв цю науку й доповнив її, сказавши, що краще довіряти Господу, а не власному розуму (Притчі 3:5-6).
Навіть якщо інші люди часом нас підводять, і ми самі не завжди заслуговуємо на довіру, ми можемо й повинні до певної міри довіряти оточуючим. Без довіри справжні стосунки неможливі. Саме тому, що ми знаємо, що Бог ніколи нас не підведе, ми можемо довіряти іншим. В Ньому ми маємо абсолютну безпеку, тому можемо довіряти іншим людям і відчувати радість, яку це приносить. Довіра майже невіддільна від любові. Справжня близькість може бути досягнута тільки через чесність і довіру. Довіра потрібна, щоб нести тягар одне одного (Галатам 6:2) і заохочувати «до любові та добрих діл» (Євреям 10:24). Довіра потрібна, щоб сповідати свої гріхи один перед одним (Якова 5:16) і розповідати про свої потреби (Якова 5:14; Римлянам 12:15). Довіра необхідна в будь-яких людських стосунках, особливо для здорового функціонування Христової родини.
Християнам слід прагнути бути тими, хто заслуговує на довіру. Ісус ясно дав зрозуміти, що Його послідовники повинні дотримувати свого слова (Матвія 5:37). Яків повторив це веління (Якова 5:12). Християни покликані бути стриманими й уникати пліток (Притчі 16:28; 20:19; 1 Тимофію 5:13; 2 Тимофію 2:16). Водночас віруючим також вказано не мовчати, коли цього вимагають обставини, та допомагати у відновленні від гріха (Матвія 18:15-17; Галатам 6:1). Християни повинні говорити правду і робити це з любов’ю (Ефесянам 4:15; 1 Петра 3:15). Кожному з нас слід намагатися «представити себе гідним перед Богом, бездоганним працівником, який наставляє на принципи істини» (2 Тимофію 2:15). Від християн також очікується увага до практичних потреб оточуючих (Якова 2:14-17; 1 Івана 3:17-18; 4:20-21). Усі ці дії сприяють зміцненню довіри. Християни мають бути людьми, яким можна довіряти. Така міра довіри підтримується Святим Духом, що діє в житті віруючих (2 Коринтянам 3:18; Филип’янам 1:6; Галатам 5:13-26).
Довіряти іншим людям не завжди легко. Варто приділити час тому, аби познайомитися з ними трохи ближче, і не довіряти безвідповідально. Ісус чинив так, коли часом відходив від людей (Івана 2:23-25; 6:15). Проте іноді буває важко відрізнити розсудливість щодо довіри від надмірного самозахисту через біль або страх у минулому. Якщо нам важко довіритись комусь, слід провести певний самоаналіз і, якщо необхідно, попросити Бога зцілити наші поранені серця.
Біблія дає пораду, як навчитися знову довіряти іншим людям після того, як хтось завдав нам болю. Довіра Богові – це перший та найважливіший крок. Коли ми знаємо, що Він завжди буде поруч – вірний, правдивий і надійний – незалежно від учинків інших людей, пережити зраду або розчарування набагато легше. Псалом 117:6 каже: «Господь зі мною – я не боюсь нікого, що може зробити мені людина?». Корисно читати Боже Слово, звертаючи увагу на те, як Він описує Свою власну вірність і надійність. Молитва також украй важлива. Зокрема, якщо нам здається, що Господь зрадив нашу довіру, дозволивши нам страждати, нам потрібно згадати про Його істину та втішитися Його любов’ю.
Другий крок після того, як ви постраждали через довіру іншим, – це прощення. Як Ісус сказав Петрові: якщо брат грішить проти тебе сімдесят сім разів на день і повертається, просячи прощення, ми повинні прощати (Матвія 18:21-22). Суть не в тому, що ми можемо не прощати сімдесят восьму провину, а що нам слід прагнути прощати постійно. Якщо людина багато разів підводить нашу довіру та не розкаюється, то ми не зобов’язані продовжувати спілкуватися з нею чи продовжувати бути уразливими для неї. Однак ми також не повинні тримати образу або дозволяти діям цієї людини заважати нашим стосункам з іншими людьми (Євреям 12:14-15). Якщо людина дійсно розкаюється, навіть якщо це пов’язано зі зрадою та зловживанням довірою, нам слід прагнути до цілковитого прощення і навіть згодом розглянути відновлення довіри. Як настанову про прощення, Ісус розповів притчу про слугу, якому був прощений величезний борг, після чого той пішов і відразу ж виявив жорстокість до іншого слуги, який заборгував йому невелику суму. Безсердечні дії немилосердного слуги мають нагадувати про нашу потребу прощати. Бог пробачив нам набагато більший борг, ніж що-небудь, що інші люди винні нам (Матвія 18:23-35).
Зрештою варто повторити, що коли ми вчимося довіряти іншим, нам слід постійно прагнути заслужити довіру самим. Це правильно та благочестиво. Нам слід бути «безпечним місцем» для інших (Притчі 3:29) і вміти зберігати таємниці (Притчі 11:13). Ми має бути відомі своєю чесністю (Притчі 12:22) та готовністю страждати з друзями (Притчі 17:17). Усі переживають скрутні часи, і ми потребуємо дружби ще більше, коли хмари згущаються. Ми всі іноді можемо підводити одне одного. Проте ми завжди повинні прагнути поводитися «гідно звання, до якого були покликані, з усякою покірністю і лагідністю, з довготерпінням, у любові підтримуючи одне одного» (Ефесянам 4:1-2).
English
Що Біблія каже про довіру до людей?
