Запитання
Чи володіють християни двома природами?
Відповідь
Перша проблема, яка міститься в цьому питанні, стосується семантики. Наприклад, дехто віддає перевагу терміну «гріховна природа», інші – двозначному терміну «тіло». Якими би не були терміни, важливо те, що всередині християнина точиться постійна боротьба.
Друга проблема – це фактичне визначення «природи». Воно впливає на здатність розрізняти «стару» і «нову людину» та їхній вплив на життя християнина. Один зі способів розглядати «природу» – сприймати її як «схильність» усередині віруючого. Отже, «стара людина» інтерпретується як колишній спосіб життя, життя невіруючого. У цьому розумінні всередині християнина існують дві конкуруючі схильності – колишня схильність до гріха і нова схильність йому протистояти. У невіруючого немає такого протиборства; у нього немає схильності до благочестя, бо він володіє лише гріховною природою. Це не означає, що він не може робити «добрі діла», проте його мотивація до цих учинків завжди зіпсута гріховністю. Крім того, він не може втриматися від гріха, бо в нього немає здатності не грішити.
Водночас віруючий має схильність до благочестя, бо Дух Божий перебуває в ньому. У нього все ще є схильність до гріха, але тепер він має здатність протистояти йому та, що важливіше, бажання чинити опір і жити благочестиво. Коли Христа розіп’яли, стара природа була розіп’ята з Ним, унаслідок чого християни більше не є рабами гріха (Римлянам 6:6). «А звільнившися від гріха, стали рабами праведності» (Римлянам 6:18).
У момент навернення християнин отримує нову природу. Це відбувається миттєво. З іншого боку, освячення – це процес, за допомогою якого Бог поступово зрощує нашу нову природу. Це – безперервний процес із багатьма перемогами та поразками, оскільки нова природа бореться з «шатром», в якому вона перебуває, – старою людиною, старою природою, тілом.
У 7-му розділі Послання до Римлян Павло пояснює боротьбу, яка постійно точиться всередині навіть найбільш духовно зрілих християн. Він скаржиться, що робить те, чого не бажає, і насправді чинить зло, яке ненавидить. Апостол каже, що це робить гріх, «що живе» в ньому (Римлянам 7:20). Він насолоджується Божим законом «за внутрішнім чоловіком» (вірш 22), але на ділі бачить «інший закон у членах своїх, що воює проти закону мого розуму, і полонить мене законом гріховним, що знаходиться в членах моїх» (в. 23). Це – класичний приклад двох сутностей, незалежно від того, яким терміном їх називати. Суть у тому, що ця боротьба реальна, і кожний християнин вестиме її протягом усього свого життя.
Ось чому віруючі покликані умертвити тілесні вчинки (Римлянам 8:13), умертвити те, що змушує їх грішити (Колосянам 3:5), і відкинути інші гріхи – гнів, лютість, злобу тощо (Колосянам 3:8). Це все підтверджує, що християни мають дві природи – стару й нову, проте нова потребує постійного відновлення (Колосянам 3:10). Звичайно, відновлення – це процес усього життя. Але хоча боротьба з гріхом є постійною, ми більше не перебуваємо під його контролем (Римлянам 6:6). Віруючі є новими створіннями у Христі (2 Коринтянам 5:17), Який зрештою «визволить нас від тіла цієї смерті» (Римлянам 7:24-25).
English
Чи володіють християни двома природами?
