Запитання
Звідки ми знаємо, що Словом Божим є Біблія, а не апокрифи, Коран, Книга Мормона чи інші?
Відповідь
Питання про те, який (якщо такий взагалі існує) релігійний текст є істинним Словом Божим, має першочергове значення. Перше питання, яке ми маємо задати: «Звідки ми можемо знати, що Бог взагалі промовляв до людей?». Богові слід було спілкуватися в зрозумілий для людей спосіб, але це також означає, що люди могли створити свої власні повідомлення і стверджувати, що вони походять від Нього. Тому варто припустити, що якби Бог хотів підтвердити справжність Свого повідомлення, то Він мав би підтвердити це в такий спосіб, який не змогли би повторити звичайні люди, інакше кажучи – чудесами. Це значно звужує коло розглянутих нами варіантів.
Крім доказів правдивості Біблії (докази манускриптів) та її історичності (археологічні свідчення), найважливішим доказом є її натхненність. Реальне визначення того, що Біблія є довершеною, натхненною істиною, полягає в надприродних доказах, що містяться в ній, включаючи пророцтва. Бог використовував пророків для проголошення Свого Слова і застосовував чудеса – такі, як виконання пророцтв, – для підтвердження Своїх посланців. Наприклад, у книзі Буття 12:7 Бог обіцяє, що ханаанська земля належатиме Авраамові та його нащадкам. У 1948 р. цю землю було повернуто єврейському народові вдруге в історії. Це може видатися не таким дивним, поки не усвідомиш, що жодна інша нація в історії не була вигнана зі своєї батьківщини і потім повернулася! Ізраїль зробив це двічі.
Книга Даниїла в подробицях провіщає появу чотирьох великих царств – Вавилона, Мідо-Персії, Греції та Риму – за багато століть до того, як деякі з цих царств почали існувати (проміжок часу в понад 1000 років!). Даниїл докладно написав про правління й падіння цих націй. Його пророцтва включають правління Олександра Македонського та Антіоха Єпіфана.
У книзі пророка Єзекіїла, розділ 26, надзвичайно докладно описано, як буде знищене місто Тир: воно буде зруйноване, а його уламки будуть кинуті в море. Коли Олександр Великий увійшов до цього краю, він зіткнувся з групою людей, що переховувалися у вежі на острові, розташованому біля узбережжя неподалік від Тиру. Він не міг перетнути канал, щоб вступити з ними у бій. Замість того, щоб чекати, поки ворог здасться, гордий завойовник наказав своїй армії прокласти земляний насип до острова. Це спрацювало. Його армія перетнула канал і здолала мешканців фортеці. Але звідки ж вони взяли матеріал для насипу? Камені, які вони використовували, були залишками міста Тир... Ці камені були кинуті в море, як Єзекіїл і передбачив майже за 300 років до цього!
Пророцтв про Христа така кількість (понад 270!), що лише їх перелік займе кілька сторінок. Ісус не міг контролювати багато пророцтв, як наприклад, місце або час Свого народження. Крім того, шанс, що одна людина випадково виконала би навіть 16 з них, складає 1 до 1045. Скільки це? Для порівняння, у всьому всесвіті існує менше 1082 атомів! І Ісус, Який підтвердив Біблію як Боже Слово, довів Свою надійність і Божественність Своїм воскресінням (історичний факт, який складно ігнорувати).
Тепер розглянемо Коран. Його автор, Магомет, не творив жодних чудес, аби підтвердити свою звістку (незважаючи на те, що про це просили його послідовники – Сури 17:91-95; 29:47-51). Лише у значно пізнішій традиції (Хадіс) з’являються уявні чудеса; усі вони досить чудернацькі (наприклад, розрізання Магометом місяця) і не мають надійного підтвердження. Крім того, Коран містить низку очевидних історичних помилок. Мусульмани вірять, що Біблія є натхненною, але містить деякі помилки через редагування (Сура 2:136, а також Сури 13, 16, 17, 20, 21, 23, 25). Питання, на яке вони не можуть відповісти, наступне: «Коли Біблію було спотворено?». Якщо вони відповідають, що до 600 р. н.е., то як тоді Коран може наказувати вірним читати її? Якщо ж після 600 р. н.е., тоді їхні аргументи ще більш неспроможні, тому що достовірність біблійних рукописів, принаймні починаючи з III сторіччя, не викликає сумнівів. Навіть якби християнство було обманом, у Корані, однак, є нездоланна проблема – в ньому християн звинувачують у вірі в те, у що вони насправді не вірять. Наприклад, Коран навчає, що християни вірять у Трійцю – Отця, Мати (Марію) і Сина (Сура 5:73-75, 116) або що Бог мав статеві зносини з Марією, щоб народити сина (Сури 2:116; 6:100-101; 10:68; 16:57; 19:35; 23:91; 37:149-151; 43:16-19). Якби Коран насправді був від Бога, то в ньому, принаймні, мала би бути точна інформація про те, у що вірять християни.
Джозеф Сміт, автор Книги Мормона, намагався творити чудеса, такі як пророцтво (критерій істинного пророка – у книзі Повторення Закону 18:21-22), але не досяг успіху. Він пророкував про друге пришестя Христа в «Історії Церкви» (2:382). Сміт проповідував, що прихід Господа станеться через 56 років (приблизно у 1891 р.). Цього не сталося, і церква мормонів не заперечує цього. Сміт також пророкував про знищення декількох міст у книзі «Вчення і заповіти» (84:114-115). Нью-Йорк, Олбані та Бостон мали бути зруйновані, якщо вони, за словами Сміта, відкинуть «євангеліє». Він сам відправився в ці міста і проповідував там. Ці міста не прийняли його звістку, але й не були знищені. Інше відоме хибне пророцтво Джозефа Сміта – про «кінець усіх націй» у книзі «Вчення і заповіти» (87) щодо повстання Південної Кароліни у Громадянській війні США. Південь мав звернутися до Великобританії за допомогою, і, в результаті цього, війна мала поширитися на всі народи, що мало призвести до повстання рабів, скорботи жителів Землі, голоду, чуми, землетрусу, грому, блискавок і цілковитого винищення всіх народів. Південь, зрештою, насправді повстав у 1861 році, але раби не піднялися, війна не охопила всі народи, у всьому світі не було голоду, чуми або землетрусу, як і не було жодного «кінця всіх націй».
Збірку творів, яку протестанти називають апокрифами («прихованими писаннями»), католики називають второканонічними книгами. Ці книги були написані між 300 р. до Р.Х. і 100 р. після Р.Х. – у міжзавітний період між натхненними писаннями Старого й Нового Завітів. Апокрифи були «беззастережно» включені в Біблію Римсько-католицькою церквою в 1546 році на Тридентському соборі. Таким чином апокрифи отримали можливість користуватися свідченнями натхненності, що стосуються всієї Біблії, але докази, навпаки, вказують на те, що вони не є натхненними. У Біблії ми знаходимо Божих пророків, чия звістка підтверджувалася чудесами або чиї пророцтва справдилися, або чиє послання негайно було прийняте народом (Повторення Закону 31:26; Ісуса Навина 24:26; 1 Самуїла 10:25; Даниїла 9: 2; Колосянам 4:16; 2 Петра 3:15-16). Те, що ми знаходимо в апокрифах, є протилежним – жодна апокрифічна книга не була написана пророком; фактично, в одній книзі навіть чітко вказано, що вона не є натхненною (1 Маккавеїв 9:27)! Жодну з цих книг не було додано до єврейських Писань. Немає надприродних підтверджень щодо авторства будь-якої апокрифічної книги. Жодна апокрифічна книга не наводиться як авторитетне джерело більш пізніми біблійними авторами. У будь-якій з апокрифічних книг не існує пророцтв, які би виконалися. Зрештою, Ісус, Який цитував з кожного розділу старозавітного Писання, жодного разу не процитував апокрифи. Цього не робили і Його учні.
Біблія досі перевершує будь-яке інше джерело, яке претендує на титул Божого одкровення, і якщо вона не є Божим Словом, то обрати з решти варіантів взагалі неможливо. Якщо Біблія не є Словом Божим, то ми залишаємося без чітких критеріїв, за допомогою яких можна дізнатися, що може ним бути.
English
Звідки ми знаємо, що Словом Божим є Біблія, а не апокрифи, Коран, Книга Мормона чи інші?
